Загублена пам’ять воскресає. Стрияни вшановують пам’ять предків

«Історію можна вивчати по некрополях, бо як казав німецький поет Генріх Гейне: «Життя кожної людини – окрема історія, тому під кожною могильною плитою лежить всесвітня історія».

Цвинтарне містечко – мовчазне і тихе, безмовно волає до живих, думами попередників, схованими під могильними плитами, в гробницях, капличках. Вони стали частинками міста тих, хто творив його у певні періоди собою і своїм життям, яке, ніби комета, пролетіло над усім, сховавши сліди. Але збудований ними фундамент тепер продовжуємо ми, і подумки складаючи їм подяку, не даємо бути невдячно забутими…», – писала  в своїй книзі «Про що шепоче вічність»  Лідія Миськів.

20 жовтня 2020 року на Стрийському міському кладовищі було встановлено пам’ятник на місці перепоховання тлінних останків мешканців міста Стрия зі старого міського християнського кладовища (дата закладання 1780 рік), який перебував відкритим для поховань впродовж ХІХ століття, аж до 1939 року. На початку шістдесятих років ХХ ст. на цьому місці, комуністичним режимом, було зруйновано цвинтар та відкрито парк. Це воістину історична подія для міста, адже вона символізує пам’ять і пошану, а ще об’єднує між собою всі християнські конфесії, які спільно молились за душі померлих у цей день.

Ініціатором побудови пам’ятника була громадський діяч Тетяна Бойко разом з групою активних представників ГО Культурно-просвітницького центру ім. Корнелія Макушинського польської громади міста Стрия. Саме вона  розповіла, як все відбувалось і що спонукало до такої важливої справи.

«Про це повинен знати кожен стриянин. Не всі мешканці міста знають про те, що в центрі Стрия колись знаходилося старе християнське кладовище. Підкреслюю – християнське. Там спочивали мешканці міста. Це кладовище було чинне до 1939 року, де ще можна було робити так звані допоховання якщо там були гробівці предків тих, яких збирались поховати. Ми маємо інформацію з книги Л. Миськів, що в гробівцю родини Макушинських, Корнелій поховав свою маму, яка померла в 1938 році.

Нашим завданням було закрити оцю своєрідну рану на теренах міста Стрия, а також віддати належне унікальному доробку світлої пам’яті автора Лідії Миськів під назвою «Про що шепоче вічність». Я щаслива, що нам вдалось це зреалізувати.

Ми намагались розвіяти різноманітні легенди про невизначеність цього кладовища. Одночасно не всі знають про те, що там колись був парк. Свого часу, коли влада міста прийняла рішення, побудувати на цьому місці храм, останки які були віднайдені були гідно перепоховані, а над могилою був тимчасово встановлений металевий хрест. Заупокійну Літургію та панахиду очолив Владика Тарас Сеньків, який сказав про те, що перепоховання є знаком молитовної уваги до померлих, які близько сімдесяти років пролежали в землі, що не була для них місцем упокоєння, а храм, який тут постане, буде найкращим способом молитовного заступництва за померлих і похованих на цій території.

Щоб оце місце ознакувати на сьогоднішньому міському кладовищі ми приступили до відповідних дозволів, потім робіт. На сьогоднішній день на місці цього перепоховання є могили в пам’ять про колишніх мешканців міста Стрия, які будували це місто, творили це місто, вимощували вулиці, по яких ми сьогодні ходимо. Це є вшанування їхньої пам’яті. З іншого боку ми хочемо ще раз внести такий елемент просвітництва, щоби в подальшому в другій частині цього кладовища, яке в 1960 році було перетворене в парк і сьогодні там прокладається дорога. Ми не знаємо чи очищена ця територія від тих похованих людей. І в подальшому всі дії наші відносно цього кладовища (другої частини) повинні бути обдумані і визначені.

Освячуючи цей пам’ятник ми запросили всі конфесії міста Стрия. Греко-католицьку конфесію очолив декан Катедрального храму Успіння Пресвятої Богородиці отець Мирон Гринишин,  від УПЦ був запрошений декан отець Михайло Зубкович, римо-католицьку парафію представляв декан ксьондз Войцєх Буковець. Також був присутній представник нової української церкви отець Михайло. Поминальний молебень та освячення пам’ятника провів  єпископ помічник Едвард Кава.

Під час освячування були присутні представник Генерального консульства РП у Львові консул пан Рафал Коцот та пан Марцін Демцьо – представник Фонду «Свобода і демократія» (місто Вар­шава), який проводив технічний нагляд над побудовою. Фінансову підтримку було надано Міністерством культури та національної спадщини Польщі за посередництвом Фонду «Свобода і демократія». Наше місто пред­ставляв керівник міського відділу культури  Богдан Бойко.

Хочу зазначити, що усі дозвільні документи зі сторони міської влади були погоджені і видані. Саме тому ініціаторам встановлення пам’ятника на місці перепоховання вдалося реалізувати цей проєкт. Дякуємо усім, хто долучився до перепоховання, побудови, посвячення місця спочинку пам’яті колишніх мешканців нашого міста. Свій обов’язок сьогоднішнє покоління виконало і постаралося частково загоїти рани, нанесені нашій землі тоталітарними режи­мами. Молімося за душі всіх померлих та пам’ятаймо, що ми християни. «Народи втрачаючи пам’ять втрачають життя» слова-Фердинанда Фоша маршала Франції», – розповіла Тетяна Бойко.

Про історію кладовища Лідія Миськів  писала: «До половини ХХ ст. стрияни вільно відвідували могили близьких людей на старому цвинтарі. За спогадами старожилів, тут було багато гарних надгробків, вбраних у граніт та журавненський мармур, з елементами декору. Спочивали під ними знані на той час люди: священники, вчителі міських української та польської шкіл, міщани – католики і греко-католики, майстри, робітники, які облаштовували і будували місто. Посеред цвинтаря, за спогадами старожилів, стояла красива капличка. У ній знайшла своє останнє пристановище родина Верштанів. Збереглися свідчення, що саме Яна Верштайна, «публічна опінія» в Стрию обвинуватила у наданні фальшивого аргументу, який послужив до арешту і розстрілу священника, видатного українського диригента, композитора  громадського діяча Стрийщини о. Остана Нижанківського.

Цвинтар перебував відкритим для поховань впродовж ХІХ ст., але після того як земельні ресурси на  відведеній площі було вичерпано, 1898 р. влада закрила його для поховань.

На початку шістдесятих років ХХ ст. на колишньому цвинтарному полі у Стрию вже гриміла музика, тут розважались студенти Стрийського медичного училища, що знаходилося поруч, бавилися в траві діти, приведені сюди молодими мамами, які не знали нічого про цю сторінку з історії міста. Нове покоління почат­ку ХХІ ст. намагається якось загладити шрами, нанесені місту злочинними тоталітарними режимами.

Нехай цей дотик до світлої пам’яті стриян стане згадкою про них, зробленою в прославу Бога – Творця життя, а водночас своєрідним нагадуванням сущим, що на шані і пам’яті тримається рід людський, і всі, хто прийшли в нього, зобов’язані перед Творцем бути потрібними один одному, державі, своєму народові та в круговерті буднів не забувати чи не найголовнішого свого призначення: власною працею творити себе, рідну землю і добро для Людини в ім’я Всевишнього, бо така наша місія на землі. А коли прийде час залишити землю живих, щоб не загубилася пам’ять – добра і зрима в поколіннях дітей, внуків».

Я думаю, що всі ми маємо щиро подякувати ГО Культурно- просвітницького центру ім. Корнелія Макушинського польської громади міста Стрия, зокрема  Тетяні Бойко, а також Лідії Миськів (якої, на жаль, не стало цього року) за те, що не дають нам забути,  не втомлюються боротися за важливість пам’яті, за важливість історії, і тим самим воскрешають найцінніше – минуле, яке є трампліном для творення правильного майбутнього.

Марія ПАК. Фото із соцмереж.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: