ВІН ЖИВЕ, ТІЛЬКИ В ІНШОМУ ВИМІРІ

«Йому завжди боліла Україна» під такою назвою, 30 січня, у Центральній міській бібліотеці ім. М. Шашкевича, відбувся вечір пам’яті Члена національної спілки письменників України і Литовської Республіки, лауреата Міжнародної премії ім. Дмитра Нитченка (2000 р.), лауреата 13-го Сходу Литовського літературного конкурсу, нагородженого Дипломом I-го ступеня в номінації «Проза» за книгу «Розвіяний вітром», журналіста та громадського діяча Любомира Франківа. Письменник відійшов у вічність 23 грудня 2018 року.
Кажуть, у сороковий день після смерті душа знову возноситься для поклоніння Богові, і ось тепер він визначає приналежне їй, за справами, місце знаходження. Великим є цей день для спочилого, тому що вирішується участь душі до Страшного Суду Божого. Поминання померлого, наша щира молитва є важливою та необхідною, через те, що полегшує для душі перехід від землі на небо, через так звані митарства. Мабуть тому в такій, особливо затишній, атмосфері відбувся вечір-спомин про Любомира Франківа, на 40 день, як перестало битися його серце.
Згадати колегу по перу прийшло чимало стрийських письменників, видавців, рідні, інтелігенції міста, шанувальників його творчості. Модерувала захід завідувач відділом обслуговування ЦБ ім. М. Шашкевича Надія Черепанин. Вона запалила свічку пам’яті. Поминальну молитву провів о. Андрій сотрудник церкви Всіх Святих Українського Народу.
Першу повість Любомира Франківа «Тінь чорної троянди» опубліковано у 1991 році. З того часу побачило світ понад 20 видань автора і, за словами його вдови Ізоліни, стільки ж є рукописів. Директор видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга розповів багато цікавих фактів про співпрацю з паном Любомиром та презентував його останню книгу «Аркан і Воїн». Українська письменниця, есеїстка, літературознавець Надія Мориквас поділилася спогадами про колегу та його внесок у літературний процес України.Товариш, а по сумісництву голова Стрийської організації НСПУ та літературно-мистецького об’єднання «Хвилі Стрия» Віктор Романюк висловив співчуття з приводу втрати члена спілки письменників та дав високу оцінку його творчості. Звучали спогади від друзів пана Любомира – Ігоря Короташа та Ярослава Михайлюка.
Ліричної нотки вечору пам’яті додало звучання скрипки в руках віртуоза музиканта Олександра Ілечка (директор Народного дому) та викладача Стрийської школи мистецтв Роксоляни Романишин. Філософсько-пророче поетичне слово Любомира Франківа майстерно прочитала Тетяна Андріїшин.
Дружина письменника Ізоліна Франків тяжко переживає втрату, тому щиро дякувала усім за підтримку, за добрі слова про її чоловіка, який жив і творив з думкою про людей, Україну. Для когось він, як і більшість творчих особистостей був диваком, друзі його називали жартома «філософ», «професор», «Франкінштейн».
Я особисто знала пана Любомира більше двадцяти років. Мені подобалося спілкуватися з ним, бо він відносився до рідкісної категорії людей, з якими можна просто говорити про складні речі, а здавалося б банальні – робити винятковими й особливими. З ним можна було не погоджуватися, залишатися при своїй думці чи тактовно перевести розмову в інше русло, та завжди цікаво і пізнавально.
У свій час Любомир Франків кардинально змінив власне життя і переїхав зі Стрия у Вільнюс (Литва), де прожив 7 років, проте ніколи не втрачав зв’язків з Україною і з рідним містом, і писав та видавав книги виключно українською мовою. Ми й тоді спілкувалися, листувалися й багато говорили про те, що нам українцям потрібно позбуватися меншовартості й гартувати національний дух.
У своєму останньому інтерв’ю для газети «Фортуна» він розповідав, що працює над сучасним романом та одразу ж зауважив, що дуже важко писати про
сьогодення. На його глибоке переконання книжка – це етика, естетика, культура, національна історія, дух, воля до боротьби, відстоювання своїх націоналістичних основ. «Чи є така нині література?» – питання риторичне. «Треба писати про український дух, щоб ми не занепадали, щоб над нами не знущалися, щоб не вели нас чи на схід, чи на захід. Ми небідні родичі, щоб йшли зігнувшись, а потім нас тримали біля дверей. Ми – велика культурна нація і держава. І про це треба писати. Книга без етики, естетики, національної культури не може бути Кобзарем, а Кобзар для нас – це святе. Письменники для того існують, щоб творити свої кобзарі», – казав Любомир Франків.
Для митця кожна нова книга – це його дитина, народжена у творчих муках, довгождана та неповторна. У «Мандрах Бога» автор вперше публікує вірші та новели, написані ще у 70-х роках минулого сторіччя, та які не втратили своєї актуальності й нині. Вражає, як інтуїтивно, можливо, на підсвідомому рівні Любомир Франків передбачав й сьогоднішні події. Ось, процитую: «Війни світові і локальні, гарячі і холодні, обмежені і не обмежені, плануються тими, хто не любив і не любить «ближніх» – навчителями нелюбові до іншого! Історію, культуру української нації таврували і таврують «націоналістичною»! А якою і чиєю їй бути? Нерасистською, що вороже українцю».
У моїй домашній бібліотеці є практично всі книги Любомира Франківа з його автографами. Згадую його і ловлю себе на думці, що думаю про пана Любомира не в минулому часі, а в теперішньому. Бо не вкладається ще в голові, що фізично його вже немає. Але ж він залишився у своїх творах?! Отже, він живе, тільки в іншому вимірі.
Кожен знає таку гру, коли загадуєш бажання, береш книжку і навмання відкриваєш її на якісь сторінці та читаєш, що тобі віщують. Я взяла з полиці кілька книг Любомира Франківа і шукатиму відповідь на питання, що нас чекає найближчим часом?
Книга «Слово слов’янина» (Закляття), сторінка 34, останній абзац: «Люди-люди! Звірі не озброюються, не знищують Землю; скоро не за нафту воюватимуть, а за ковток живої води, клапоть чорнозему…».
Твір «Із зали суду…», сторінка 71, 6 абзац: «… Маркс учив: гроші-товар-гроші! Ти учиш: влада-гроші-влада! Жадоба маєтків, жадоба славославлення – не Істина Справедливості!».
Книга «Юда потирає руки», сторінка 15, останній абзац: «Дуже добре – голоси віруючих мої. Такого, як я, ніхто не переможе, не осоромить, не засміє, не зганьбить».
Роман «Мандри Бога», сторінка 5, другий абзац: «Не той переможець, хто б’є, – переможець, хто витримує удари!» – навчав Батько».
Ось такі відповіді на своє питання я знайшла у творах Любомира Франківа. Містика, співпадіння? Не думаю… Кожен вирішить для себе сприймати це серйозно чи лиш як забавку. Та раджу почитати хоча б одну книгу пана Любомира. Його твори залишають слід у душі та змушують задуматися. Це не якесь там чтиво на ніч – це роздуми над філософією життя, а це завжди цікаво.

Наталія КАРПЕНКОВА.
Фото Лева РІШКА.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

НОВИНИ СТРИЯ

Книга про видатних дрогобичан