ОМЕЛЯНА КОЛОДНИЦЬКА – ВЧИТЕЛЬКА, ЯКА МАЛА В СЕРЦІ УКРАЇНУ

Невблаганний плин часу. Пожовклі світлини тільки залишили спогад про вчительку, яка проживала колись у Стрию, трудилася, навчала, виховувала і творила. Цього року відзначаємо 120-ту  річницю від дня народ­жен­ня педагога і вишивальниці Омеляни Колодницької.

Народилася Омеляна 3 травня 1901 року в селі Григорів Рогатинського повіту. Вона була другою дитиною в родині. Батько Михайло Новицький походив з селянської родини, здобув фах залізничника, працював контролером на залізниці. Мати Марія займалася вихованням дітей. Родина проживала спочатку на Рогатинщині, потім у Тернополі, Станіславові, а з 1916 року – в Стрию. Невисока, щупла жіночка з мелодійним голосом, приємна в розмові, яка любила пожартувати – так згадує про Омеляну в своїй книзі «Родина» її родич Володимир Сельський, знаний серед громадськості  Галичини вчений геолог – мінералолог, педагог, просвітянин, який ретельно досліджував свій рід.

Омеляна Колодницька та її сестри Ольга і Марія, а також брат Степан належали до  Пласту. Степан належав до ОУН, під час Другої світової війни загинув як сотник УПА. Брат Микола гімназистом вступив до Легіону Українських Січових Стрільців, згодом навчався у Львівській політехніці, а в час утворення Української Народної Республіки поїхав до Києва, де загинув у бою під Крутами.

Омеляна закінчила вчительську семінарію. Ця молода талановита і дієва жінка у 1929 році входила до виділу Стрийського осередку «Союзу українок». Ще з юних років брала активну участь у громадському житті Стрийщини. Вона була одружена з Омеляном Колодницьким, колишнім військовим пластуном, учасником Листопадового зриву у Стрию. Омелян Колодницький належав до патріотичної інтелігенції, яка присвятила себе розбудові української кооперації. За часів польської окупації працював директором «Повітового союзу кооператив» у Стрию. Криваві події, що почали свій відлік у вересні 1939 року торкнулися й родини Колодницьких. Омелян загинув від рук більшовицьких загарбників саме перед наступом фашистської Німеччини. Омеляна Михайлівна все життя учителювала. До Другої світової війни працювала вчителькою молодших класів у школах Стрия, а після війни – у Стрийській середній школі №5. Ось спогад про неї її учня Володимира Кепича: «Моєю першою вчителькою була Омеляна Михайлівна Колодницька. Протягом мого життя було чимало педагогів, але свою першу вчительку, вчительку з великої букви, я запам’ятав найбільше. Вона завжди виглядала скромно одягаючи темну просту сукню на всі ґудзики, подібну до робочого халату. Відповідаючи на закиди своїх колег педагогів, казала, що їй так зручно в цьому одязі. Омеляна Михайлівна мала високий авторитет серед учнів та вчителів. В нашому класі «б» вчилися різні учні-бешкетники, ледацюги, так, яким навчання давалося важко, і інші, які сприймали все на льоту. Вона була професіоналом у всіх предметах – арифметиці, мові, співах, малюванні, прикладному мистецтві. На уроках праці Омеляна Михайлівна вчила хлопчиків також мистецтву вишивання. Ті зразки вишивок вона називала «робітками». Я до цих пір бережу серветку з полуничками, доріжку вишиту гладдю та вишивану сорочку. Вона навчила нас як одягатися, як їсти, як підтримувати гігієну, як виховувати у собі силу духу. Омеляна Михайлівна привчила нас дітлахів любити природу, рідну землю та мистецтво. Коли відзначали ювілей від дня народження Т. Шевченка, вона пропонувала нам купувати значки, буклети, книжки, «Кобзарі», про цю подію  вчителька говорила з глибокою шаною. Ми, учні неодноразово їздили з Омеляною Михайлівною відпочивати на природу до Моршина».

Її педагогічний стаж становив 45 років. Колодницька була нагороджена званням «Відмінник народної освіти України». Її серце завжди переповнювали патріотичний порив, українська ідея. Вона спілкувалася із стриянками, які навіть у найважчі часи більшовицького режиму хотіли реалізувати себе у праці поза домом. Шануючи національну історію, традиції, мистецтво, жінки прагнули єднатися. У 1964 році при Будинку працівників освіти створюється літературно-мистецьке об’єднання «Хвилі Стрия». Стрийські вишивальниці згуртувалися і утворили свою секцію. Заохотила до цього жінок Ірина Ольшанська, яка володіла добрими організаторськими здібностями. Символічним квитком до вступу у секцію були власноруч вишиті серветка, рушник, сорочка, виготовлені гердани чи силянка.

Омеляна Колодницька стала однією з перших учасниць об’єднання вишивальниць. Вона відчувала, що мусить зберігати саме вишивку – це велике чудо, потаємний код народу, що передається ниткою на полотні, орнаментом з тисячоліття в тисячоліття. Не дати загинути унікальному мистецтву, уберегти його від штампу і підробки – таке завдання взяли на себе стрийські вишивальниці. Омеляна Колодницька сама творила різноманітні  візерунки з великою любов’ю і натхненням. Її вишивані роботи експонувалися на виставках у Стрию (Львові) навіть у Києві і Москві. Те, що не можна було в той час сказати словами, говорила її вишивка. Вишивала багато, кожна річ була продумана, підібрані візерунок, тканина, колір ниток, техніка вишивки. За свої творчі роботи Омеляна Колодницька нагороджувалася грамотами, дипломами, свідоцтвами.

Розповідаючи про Омеляну Колодницьку, не можна не згадати про дар її до малювання, який розквітнув ще у дитячих роках. Її малюнки олійними фарбами прикрашали не одну домівку, адже свої роботи дарувала друзям і знайомим. Була дуже поважаною і шанованою серед стрийської інтелігенції. Праця для неї була найкращою нагородою. Омеляна Колодницька зуміла зберегти вогник національної ідеї, плекала паростки українства серед молоді. Незважаючи на те, що своїх дітей не мала, вона виплекала духовне підпілля, сподіваючись, що незабаром її учні зможуть відверто, не приховуючись, сказати: «Так, ми українці». Омеляна Колодницька не упускала нагоди бодай зернину національної ідеї засіяти в юні  душі. Ця розумна, високоосвічена жінка зуміла прищепити своїм учням повагу до національної культури і любов до рідної землі. Сьогодні її вихованці схиляють голови перед пам’яттю про неї і з глибоким хвилюванням дякують за здобуті знання і уроки життя.

13 березня 1986 року Омеляна Колодницька відійшла у вічність, проживши 85 років, і знайшла вічний спочинок у родинному гробівці на стрийському кладовищі. Про Омеляну Колодницьку залишилося мало спогадів. Публікуючи ці скупі нотатки, сподіваюся, що знайдуться серед читачів люди, які знали цю жінку. Запрошую їх поділитися спогадами.

Ірина ХАНИК, 

молодший  науковий працівник Краєзнавчого музею «Верховина».

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: