Петро Обаль  – митець, який любив свою землю, людей, і присвятив їм свій талант

Петро Обаль – художник світової величини, його картини виставлялися поряд з творами відомих художників таких, як Олекса Новаківський, Василь Касіян, Георгій Нарбут, Павло Ковжун. Його ім’я  носить одна з вулиць нашого міста. В Стрию є музей його імені, який був створений  5 червня 2005 року на основі архіву художника.

Петро Обаль народився 19 квітня 1900 року в селі Ободівка, тепер Підволочиського району Тернопільської області. Митець прожив довге, сповнене подій та мистецьких осягнень життя, здобув першокласну освіту. І хоча він народився у Тернопільській області, однак другу половину життя проживав у Стрию. Його життя і творчі здобутки можна поділити на кілька періодів. Про один з них – період  ув’язнення  ведемо мову. Але, ведучи мову на цю тему, не можна не згадати про 1949-1950 роки приходу радянської влади. Цей період творчості не відзначився вагомими творчими здобутками. Художник працював вчителем  малювання і креслення у школах міста, а згодом – у педагогічному училищі. Наступні 1949-1950 роки стали трагічним випробуванням для П. Обаля і його сім’ї. Це роки ув’язнення у сталінських казематах, які тривали довгих 6 років, 4 місяці і 7 днів. Переслідування художника почалося у грудні 1949 року. Перебуваючи на посаді викладача малювання у Стрийському педучилищі, Петро Обаль отримав в облвно Дрогобицької області виклик на відрядження до Києва на конференцію художників – педагогів. Педагог не підозрював, що виклик на конференцію був фіктивним. П. Обаля затримали у Львові співробітники Дрогобицького МДБ і відправили у Дрогобич, де він просидів у підвалі 6 діб. На допитах погрожували, змушували підписати протоколи, в яких його звинувачували в антирадянській діяльності. Головним питанням на допитах був факт знайомства з молодою жінкою на ім’я Марта. Марта приїжджала до сусідки Обалів Євдокії Винницької навесні 1947 року. Сусідка якось привела її в квартиру Обалів, відрекомендувавши як студентку Львівської консерваторії і попросила дозволу пограти на фортепіано.  Більше її Обалі не бачили. Це непередбачене знайомство різко змінило долю родини Обалів. П. Обаля заарештували, інкримінували «измену Родине» й присудили 10 років виправно-трудових таборів загального режиму. Арештували й доньку Віру, якій також було присуджено 10 років. Товарні вагони із загратованими вікнами завезли в’язнів у  «места отдаленные» у Казахську РСР, м. Караганду. Тим часом у квартирі відбувся обшук і опис майна. Дружина отримала протокол, де було зазначено, що виявлено і описано майно, в тому числі картини різних розмірів, у рамках, виконані олійними фарбами в кількості 77 штук. Ольга Обаль довгими виснажливими тижнями чекала звісточки від родини. Тоді пішла у педагогічне училище, де працював чоловік. Довго оббивала пороги канцелярії, щоб отримати заробітну плату, зате довідалася що до справи Обаля долучилася характеристика, підписана тодішнім директором, де було зазначено: «Постійно малював Сталіна в чорних рамках». Характеристика і альбом дереворізів «Українські письменники» стали головними компроматами у справі.

Про перший рік ув’язнення П. Обаля не збереглося жодних відомостей, немає листів, але й без них можна з впевністю сказати, що перший рік був найтяжчий, треба було вижити і звикнути. Художник був у колонії загального режиму. На початку ув’язнення виконував різні найпримітивніші господарські й фізичні роботи. Згодом митця помітили. Люди  з вищою художньою освітою потрібні були і там. Потрібно було писати лозунги, транспаранти, плакати з нагоди революційних свят. У нечасті вільні хвилини Обаль малює товаришів по нещастю. Портрети робилися на невеликих, на пів або чверть альбомних листках, напевно з двоякою метою. Перш за все, щоб не дискваліфікуватись як художник. По-друге, в’язні не мали можливості сфотографуватися. Але вимоги до малюнків ставилися високі, схожість і добра техніка виконання. За ці портрети, художник отримував кілька карбованців, трохи цукру-рафінаду чи махорки, яку можна було обміняти на хліб чи цукор. П. Обаль робив портрети табірних начальників чи охорони, то грошей не брав, а просив вкинути до поштової скриньки лист на волю (в’язні мали право на рік написати всього два листи). Петро Обаль завжди пам’ятав про родинні свята. Тому з цієї нагоди малював вітальні листівки, вітав дружину, доньку, друзів з днем народження, іменинами, Різдвом, Великоднем. Художник щороку робив малюнок у день розлуки з коханою дружиною. Збереглося 127 табірних малюнків. П. Обаль  був безмірно вдячний родині Винницьких за те, що вони надали притулок його дружині у прикру годину. Митець усю свою любов до їхніх дітей Ромка і Лялі (Олі) переливав у мініатюрні акварелі. Так сформувався своєрідний невеликого поштівкового розміру альбом, до якого ввійшов 61 малюнок. Ці роботи сьогодні знаходяться у родині Винницьких.

Цікаві роботи того часу виконані акварельними фарбами є в експозиції музею. Роботи світлі, прозорі, не вірить­ся, що ці малюнки зроб­лені в табірних умовах. П. Обаль був людиною спо­кійною, тихої вдачі, просто закоханий у життя чоловік. Можна лише уявити, як тяжко було інтелігенту, художнику опинитися в умовах, де все нівелювалося й стандартизувалося до тваринного рівня.

Два тижні перед арештом П. Обаля до рук МГБ потрапили племінниці художника Геня Нечай та Галя Кальчук, які тимчасово проживали у нього. Галя Кальчук трагічно загинула в Іркутських лісах на лісоповалі. Їй тоді було неповних 27 років. Її смерть приголомшила художника. Він любив її, як власну доньку. Галя, Галюня назавжди залишилася для нього невигойною раною. На початку літа 1952 року П. Обаль малює аквареллю й кольоровими олівцями на альбомному листку портрет Галі в обрамленні-віньєтці. З того часу щороку 11 березня художник сідав за стіл, щоб зробити черговий аркуш з серії, присвяченої пам’яті своєї племінниці. Останню роботу він виконав 11 березня 1983 року. Цей малюнок розпочато тремтячою рукою людини, якій було вже за вісімдесят. Попередні роботи виконувалися різною технікою-аквареллю, тушшю, гуашшю. А цей останній – фломастером. Малюнок залишився незакінченим. «Не можу…» – з сумом сказав тоді дочці. 32 аркуші творять альбом, кожний аркуш є символічним і самобутнім пам’ятником усім, хто загинув з примхи «батька всіх народів».

Почався новий період новітньої історії країни, тобто хрущовська відлига. 20 червня 1956 року скінчився термін ув’язнення Петра Обаля. Згідно з рішенням Комісії при Президії Верховної Ради СРСР від 13 червня 1956 року «звільнений зі зняттям судимості». Війна і шестирічне ув’язнення завдали великої шкоди творчому розвитку художника. Ім’я його несправедливо довго замовчувалося, а значення творчості принижувалося, оскільки основну свою роль відіграли причини політичного характеру, хоч художник був далеким від політики.

Наявність праць  художника у державних музеях України, приватних зібраннях в Україні та  зарубіжжі свідчить про високий художній рівень його робіт. Мистецький світ, створений Петром Обалем, може гідно презентувати наш народ в Європі і на усіх материках планети. Його мистецька творчість – це дороговказ для майбутніх поколінь художників як приклад високого служіння народу – без високих слів.

Ірина ХАНИК,

молодший науковий працівник музею «Верховина».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: