Любомир ТУРЧАК: «Майбутнє України залежить від кожного з нас»

В Україні давно сформувалась думка, що все пов’язане з політикою заслуговує тільки на осуд і прирікання. Справедливо, якщо проаналізувати історію. Та все ж таки в «темному царстві» хоч інколи, але проникають сонячні промені, промені мудрі, справедливі і правильні. Підтвердження цьому я знайшла нещодавно в особі Любомира Турчака – депутата Стрийської міської ради від фракції «Європейська Солідарність», директора МПП «Обрій», українця по крові і відчутті, чоловіка і батька двох красивих маленьких козаків-українців.

Любомир Турчак, уродженець смт Дашава, Стрийського району. Має дві вищі освіти, а саме: Львівський національний державний аграрний університет за спеціальністю «Механізація сільського господарства» та Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу за спеціальністю «Автомобілі та автомобільне господарство». Свою трудову діяльність розпочав  у 2011 році з посади механіка, а з 2018 року став директором сільськогосподарського підприємства  МПП «Обрій». Працюючи в аграрній сфері, будучи обізнаним у цій справі та, одночасно,  стараючись приділяти увагу соціальному розвитку нашого регіону, пан Любомир прийняв рішення долучитись до команди Європейської Солідарності для того, щоб особисто брати участь і змінювати свій край на краще.  Йому не байдужі проблеми суспільства, в якому живе він та всі близькі йому люди – діти, батьки, друзі…всі українці загалом.

– Пане Любомире, чим зай­мається Ваше підприємство і як пра­цює на благо суспільства, зокрема, я знаю, що благодійність – один з основних векторів Вашої діяльності?

– Моє підприємство займаємося зерновими культурами. Українці здавна були землеробами, і я вважаю за честь продовжувати справу, якою споконвіків займались мої предки. На даний час ми досить розвинене і масштабне підприємство. Дай Боже, щоб так було і надалі. Благодійністю ми займаємось постійно, особливо в тих сільських радах, зараз уже ОТГ,  де ми орендуємо землі. Підтримувати своїх – це святе. Ми постійно беремо участь у фінансуванні мікропроєктів, чи це часткова допомога чи повністю. Також ми часто долучаємось до культурних та спортивних подій свого регіону. Я вважаю, що культура та спорт – це фундаментальне виховання нації. Якщо забрати в людей пісню, книжку чи футбольний м’яч, це вже буде не та нація, яку можна назвати українською. До прикладу смт Дашава щороку проводить «Прощання з колядою». Ми завжди виступаємо меценатами даного свята, адже ця традиція об’єднує людей, громаду, дає їм відчуття свята і неповторності української різдвяної традиції. На мою думку, не долучитись до такого це просто гріх перед Богом і громадою, особливо якщо можливість така є.

Зараз, на жаль, в складний ковідний час культурних та спортивних подій є дуже мало. Але  я впевнений, що коли почнеться  повноцінна весна,  футболісти будуть звертатися за допомогою, і звичайно ми допоможемо.

– Як Ви прийшли до рішення вступити  в ряди політичної партії «Європейська Солідарність»? Яку проблему, як депутат, Ви б хотіли вирішити насамперед?

– Цінності, які в своїй програмі представляє ця партія, співпадають з моїми ідеями і поглядами на життя. Бачення партії «Європейська Солідарність» близьке до мого бачення майбутнього України, її розвитку.  Як депутат, перш за все, на мою думку, поки не буде в нас прокладено хороших доріг, сенс всього розвитку території є не зовсім доцільним. Дорога – це перш за все. Якщо буде сполучення, будуть приїжджати інвестори. Покращення дорожнього покриття – це однозначно.

– Нещодавно «Європейська Солідарність» на сесії Стрийської міської ради висловила своє невдоволення роботою діючої влади в плані вакцинування. Яке Ваше бачення ситуації з коронавірусом?

– Безперечно, зараз треба максимально швидко провести вакцинування людей, але влада  повинна в першу чергу показати приклад. Тобто, забезпечення вакциною – це перше. Друге – це люди мають зрозуміти, з прикладу влади, що все нормально. На даний час, спілкуючись з громадськістю, ми бачимо, що вони бояться вакцинації, вони не довіряють самому походженню вакцини, хоча, наскільки я розумію, вакцина, яка завозилася зараз, є дієвою. Але влада повинна якомога краще донести до людей, що вакцинування необхідне і безпечне. Та звичайно, для початку, цю вакцину потрібно мати в достатній кількості.

– Пане Любомире, як Ви ста­витесь до питання російської мови в Україні? Чи припустимою є мова агресора на вулицях та в установах на­шої країни?

– Я вам поясню ситуацію, як я це бачу. Використання російської мови при­пустиме, але має мати своє місце. Є заклади та ситуації, де потрібно роз­мовляти  тільки виключно українською мовою. На мою думку, це є один з обов’язкових факторів державних службовців, а також усіх закладів сфери обслуговування – кафе, банки, магазини, вокзали і так далі… Якщо хтось має бажання вдома розмовляти  російською, я думаю, що це не є якась суттєва проблема, це його вибір особистий.  Але в громадських місцях, і всюди, де ми показуємо своє обличчя, як українців, потрібно розмовляти все ж таки рідною державною мовою.

– Дайте своє визначення – що для Вас є Україна?

– Це легке і водночас складне питання. Над ним треба добре думати, адже це може найважливіше питання для кожного з нас сьогодні. Україну можна віднести до державності. Спробую пояснити. От як говорять, що держава має дати, держава має зробити, і ці всі подібні речі… Так, Україна – це держава, в якій ми живем. Я вважаю, чисто моє бачення, що якщо ми хочемо щоб наша Україна була країною, яка процвітає, безперечно це залежить від нас усіх. Кожен бере участь в її створенні, її формуванні щодня. Кожен несе просто різну частку цього формування. Все залежить навіть від найменшої дитини. Якщо ми правильно будемо виховувати дітей, самі будемо вести себе правильно, тоді в нас є розвиток країни, і я сподіваюся, що все зміниться на краще. Просто треба любити докорінно все, що є українським – чи це борщ, чи казка про «Котигорошка», а чи синьо-жовтий стяг і автомат в руках… Україна – це кожен з нас, кожної хвилини. Це вибір, заговорити російською чи сказати «Доброго дня» і посміхнутись від того, яка красива у нас мова.

– Заглянемо в майбутнє України, скажімо на п’ять років, що Ви там бачите?

– Моє бачення таке, якщо ми будемо вважати, що все буде дуже-дуже погано, то і справді воно так і буде. Якщо ми будемо оптимістами і справді почнемо над цим працювати, в будь-який час, в будь-якій сфері, і в будь-якому питанні кожен з нас буде намагатися зробити себе кращим, і навколишнє середовище кращим, тоді є шанс, що через п’ять  років Україна стане хорошою країною, і всі будуть їхати до нас, а не ми будемо думати як поїхати кудись. Телебачення та суб’єктивність наших думок часто змушує нас думати про людину чи ситуацію гірше, ніж є насправді. Сама суть політики не така страшна і брудна, як ми звикли думати. Адже політиком по суті є кожен з нас. І як зазначив пан Любомир, у нас щодня є вибір, від якого залежить майбутнє нашої держави, а отже наше. Теодор Рузвельт свого часу сказав: «Роби, що можеш, з тим, що вмієш, там де ти є». Запам’ятайте ці слова, і живіть з ними щодня.

Розмовляла Марія ПАК.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: