МИХАЙЛО МАНДРИК – ЛІТОПИСЕЦЬ РІДНОГО КРАЮ

У Народному домі Стрия відбувся вечір-вшанування Михайла Мандрика з нагоди 90-річчя від дня його народження під промовистою назвою «Висока зоря Михайла Мандрика». Модерувала захід завідувачка відділом обслуговування ЦБ ім. М. Шашкевича Надія Черепанин. Згадати Почесного стриянина прийшли: міський голова Олег Канівець, священнослужителі,  інші представники влади, родичі та ті, хто знав за життя – педагога-філолога, краєзнавця, просвітянина, гро­мадського діяча, публіциста, Почесного голову «Прос­віти» і вірного сина України.

Зі словом благословення до присутніх звернувся парох храму Всіх Святих Українського Народу о. Іван Барабаш, який сказав: «Чому часто згадуємо після смерті тих, які щось зробили для громади. А якби ми говорили за життя, чи то було б справедливо? Варто говорити гарні речі за життя. Особа пана Мандрика значна. Він відіграв значну роль у Стрию, чи то в ЗОШ №2 чи Народному домі». Благословляючи присутніх священник закликав берегти пам’ять про Михайла Мандрика.

Надія Черепанин нагадала основні віхи життя і творчості Михайла Мандрика. Народився він 3 лютого 1931 року в с. Підгірці на Ходорівщині. Досконало знав історію своєї малої батьківщини, свого славного роду і залишився вірним отчому краю, прославивши його в написаних книжках, але ходив стрийськими стеж­ками, брав активну участь у національному відродженні Стрийщини, виховував молоде покоління українців-патріотів на вчительській ниві. Був учасником Стрийсь­кої революції, брав активну участь у відродженні «Просвіти» на Стрийщині, директором Народного дому (1996-2000 рр.). Стрий став для нього рідним містом, а стрияни вдячні долі, що подарувала їм Михайла Дмитровича.

Ім’я Михайла Мандрика займає достойне місце серед славних імен Стрийщини.  Його без перебільшення називають літописцем рідного краю, адже залишив нам безцінну спадщину: 12 краєзнавчих та суспільно-політичних книг: «Стрийщина: шлях до волі», «Сторінки історії «Просвіти», «Вулиці міста Стрия», «Стрийський Народний дім», «Стрийська Бастилія», «10 років служіння громаді». Разом з Віктором Романюком працював над створенням науково-популярного енциклопедичного видання «Стрийщина. Сторінки історії» у 2 томах. Його праця була гідно поцінована. У 2007 році – став лауреатом премії БФ Віктора Романюка за книги «Стрийщина: шлях до волі» та «Повстанська Ходорівщина». В 2018 році – лауреатом міської премії імені Олекси Бобикевича у номінації «Літературна творчість», яка була присуджена авторському колективу у складі Віктор Романюк, Михайло Мандрик (посмертно), Роман Пастух за науково-популярне ілюстроване видання «Стрийщина» в 2 томах.

Віктор Романюк, відомий український письменник, публіцист, який вважає Михайла Мандрика своїм побратимом і соратником, високо цінував їхню дружбу, сказав такі слова: «Михайло Мандрик був і буде у першій шерензі безстрашних патріотів України, який стоять за утвердження українського національного духу, рідної мови, єдиної церкви, єдиної еліти, єдиної Нації…». Це висока оцінка його громадської діяльності і громадянської позиції.

Він ніколи не знав спочинку, завжди в русі, у праці, ніколи не зупинявся на досягнутому. Навіть вийшовши на заслужений відпочинок не відпочивав. Жартував: старість мене не застане, бо я рідко буваю вдома». Він мав безліч ідей: саме Михайлу Мандрику належить ідея будівництва пам’ятника «Будителям», створення музейного комплексу «Борцям за волю України», музею «Хліба», музею «Просвіти» та музею «Січового Стрілецтва», який став гордістю Стрийського аграрного коледжу і стриян, та ще безліч і безліч ідей, які хотів втілити у життя.

Михайло Мандрик прагнув реалізувати себе у різних сферах творчості. Любив і вмів малювати. Намалював 43 картини, серед них – портрети, пейзажі, жанрові полотна, розписи у Народному домі та ЗОШ №2. Самотужки вивчив музичну грамоту. Грав на гітарі, трирядній гармонії, домбрі, мандоліні і навіть губній гармошці. Дуже любив театр, грав у самодіяльних театрах міста. Автор п’єс, які, як режисер і актор, поставив на сцені Народного дому. Як його директор, робив усе можливе, щоб тут завирувало життя: організовував тематичні вечори, вечорниці, відроджував національні свята та традиції.

Слово про Михайла Мандрика, як літописця рідного краю виголосив друг, соратник по перу, письменник, журналіст, краєзнавець Роман Пастух з Дрогобича. Вважав його побратимом, який любив жартувати, подивляючись його чіткій цілеспря­мованості. Завершив працю Мандрика з його численними статтями над другим томом «Стрийщина в іменах». В Україні нема подібного видання. «Стрийщина – шлях до волі», теж унікальне видання в Україні. Його треба доопрацювати, до­давши іменний покажчик та перевидати. На його думку, Михайло Мандрик заслу­говує меморіальної таблиці, як подвиж­ник на ниві національного відродження, вже цього року.

Спогадами про співпрацю поділився тогочасний директор Стрийського коледжу ЛНАУ, міський голова Стрия у 2002-2006 рр. кандидат економічних наук Василь Дмитришин. Він зокрема, сказав: «Стрий має славну історію. Один з її активних учасників Михайло Мандрик, ідеолог національно-визвольного руху на початку 90-х: клуб «Аргумент», «Просвіта», Товариство української мови імені Т. Шевченка, підняття прапора над Стриєм. Був активним учасником створення меморіалу «Борцям за волю України». Коли були проблеми з коштами для будівництва Меморіалу Мандрик звернувся до мене зі словами: «Ви маєте служити громаді». Згодом почалася будова комплексу, залучалися гроші міста, району, області, України. Основою музею Січових Стрільців у коледжі стала діарама бою на горі Маківка, створена М. Мандриком. Вже будучи важко хворим цікавився зробленим до 100-річчя Січового Стрілецтва. Він був Українцем з великої букви.  В коледжі завжди ми проводили вечори його пам’яті. Дякую міському голові Олегу Канівцю, який підтримав ідею у такий спосіб провести ювілей М. Мандрика в Народному домі». Пан Дмитришин запропонував у навчальних закладах провести години вшанування М. Мандрика і підтримав пропозицію Р. Пастуха на будинку де жив пан Михайло встановити  меморіальну дошку, й подати  звернення до міського голови, щоб назвати одну з вулиць Стрия його іменем та гідно зустріти його сторіччя.

Дружина пана Михайла Дарія Припін поділилася найсокровеннішим, бо за сорок літ спільного життя було різне. Бо життя прожити, не поле перейти.  Він допомагав організовувати та готувати сценарії українських вечорниць, Маланчиних вечорів, різдвяних святкувань з колядами та щедрівками. Вона прочитала його вірш «Легенда про ріку Стрий».  Передала рукописи 19 сценаріїв, 34 лекцій та книги про історію Храму Успіння заступнику директора з наукової роботи краєзнавчого музею «Верховина» Зеновії Ханас на зберігання у фондах музею. Взявши слово отець-декан, настоятель Катедрального храму Успіння Пресвятої Богородиці о. Мирон Гринишин підтвердив працю М. Мандрика над історією Успенського храму. Ця книга видана, її треба доповнити історичними даними та фактами. Незабаром така книга має з’явитися під назвою «Катедра на ріні».

Громадський діяч, приватний підприємець Петро Маковський розповів, що познайомилися вони 1987 року, коли разом грали в спектаклі в МБК. Згодом було заснування товариства української мови у 1988 році. Організували святкове дійство «Гиля- гиля» 8 жовтня 1989 р. на міському стадіоні, де М. Мандрик був гетьманом, а П. Маковський осавулом. 1990 року Народний дім став осередком «Просвіти». Михайло Мандрик серед 12 засновників КС «Вигода» 1992 року. «Мав багато ідей, то був сплав громадської активності. Все має продовжуватися, творімо свою Україну!», – наголосив пан Маковський.

Викладач коледжу, просвітянка, голова ГО «Союзу українок Стрийщини» Ірина Цехоня сказала: «Йому завжди боліла Україна. Будьмо таким як він, берім з нього приклад. Ми вшановували його за життя. По смерті завжди вшановували його 3 лютого у стінах коледжу. Книжкова виставка має стати джерелом з історії рідного краю. Він, як художник, долучився в ЗОШ №2, Народному домі та музеї Січового Стрілецтва в коледжі до оформлення. За одну ніч створив п’єсу про Січових Стрільців. Потрібно перевидати його книгу про Стрийщину».

Спогадами про батька поділилася дочка стрийського літописця Ірина Пітулей і наголосила: «Дякую присутнім за пам’ять про батька. Я найперше татове творіння. Серед 2183 Мандриків є стрийський. Він багато зробив для Стрия. Звідки його любов до мистецтва? Це багата наша земля. Село носій української культури».

На завершення виступив міський голова Стрия Олег Канівець, який зауважив: «Вийшло тепле, родинне свято. Дякую Василю Дмитришину за підказку провести відзначення ювілею М. Мандрика у стінах Народного дому. Я не знав пана Михайла близько. До активної громадської роботи долучився з 1988 року разом з двоюрідним братом Ігорем Грубим, який започаткував у Стрию організацію Українська Молодь Христові. Заздрю Петру Маковському, який працював поряд з людиною високої інтелігентності, душевної доброти та зичливості. Чим ближче знайомлюся з особистістю Михайла Мандрика, розумію, він перепустив через серце долю Стрия та цілої України. Цю людину обрав Бог для служіння на громадській ниві. Він прожив гідно своє життя. Його мандрівка взірець для нашого наслідування».

Окрасою вечора стали виступи дуету «Два крила» у складі – Михайла Золотухи та Христини Шоробури, які виконали пісні Михайла Золотухи «Віра. Надія. Любов» на слова М. Мандрика та «Стежина» на слова Володимира Капустіна, які дуже подобалися М. Мандрику та директора Народного дому Олександра Ілечка, який на скрипці, віртуозно виконав «Народний танець» Мирослава Скорика та в’язанку українських мелодій  «Музика з України».

Завершила вечір-пам’ять ведуча такими словами: «Кажуть людина живе доти, доки її пам’ятають і доки живуть серед людей її добрі вчинки. Михайло Мандрик  залишив вагомий слід на землі і добру пам’ять серед людей. Ми пам’ятаємо його як мудрого вчителя і порадника, великого  патріота і невтомного громадського діяча, просвітянина і літератора, наполегливого чоловіка, який брався за будь-яку справу, долаючи усі перешкоди». Надія Черепанин також прочитала присвяту Віктора Романюка Михайлу Мандрику  – вірш «З ласки Божої» та зауважила, що висока зоря Михайла Мандрика завжди буде горіти у сузір’ї кращих людей нашого краю.

 

Володимир КЕПИЧ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Карантинні обмеження

Зелена зона