«Несу кутю на покутю, на пахуче сіно»

Протягом  Різдвяних свят у Стрийському краєзнавчому музеї «Верховина»  у відділ етнографії діє нова експозиційна композиція під назвою «Несу кутю на покутю, на пахуче сіно».  Тут ви побачите найдорогоцінніші екземпляри фонду музею, які відтворюють обряди святкування Різдва українською родиною. Вишивані речі початку ХХ ст., солом’яні Дідухи та багато іншого, подарують всім справжню присутність давньої родинності і Коляди.

Про експозицію розповідає зберігач фондів музею Ірина Лазурко: «Ми відчинили музейну скриню і витягнули з неї найсокровенніше, те що поведе нас з колядою на вустах до батьківської оселі, до батьківського тепла, наповненого пахучою правічною кутею, пахучим Дідухом. Власне, ми старалися показати те, що повинні знати наші діти, щоб зберегти живі традиції нашого народу».

Історія святкування Різдва в українців чи не най унікальніша у світі. Українці готувалися до різдвяних свят ще влітку. Перший або останній сніп жита чи пшениці з поля залишали необмолоченим. З нього робили Дідуха. Дідух є символом урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя, оберіг роду. Це житній або пшеничний сніп, який був триногим чи п’ятиногим і який прикрашали калиною, стрічками, паперовими чи засушеними квітами. Кажуть, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом із соломи. Звідтоді існує звичай на Святу вечерю встеляти підлогу в хаті сіном та ставити на чільному місці у кутку дідух — символ затишку та тепла. Дідуха ставили на найпочесніше у хаті місце — під образами. Господар брав Дідуха й сіно та ніс до оселі, де господиня зустрічала його з книшем та запаленою свічкою. Згодом усі разом встановлювали Дідуха на покуті, встеляли сіном стіл та долівку. Місце ж Дідуха в хаті звалося “Раєм”, бо там, вважали, з цього часу перебуватимуть душі пращурів-покровителів роду і дому. Він приносив в дім здоров’я, щастя і добрий урожай. До тих пір поки Рай-Дідух стоїть на покуті суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу.

Дуже цікавим експонатом міні-виставки  є Різдвяний «павук» – традиційна прикраса оселі в Україні на різдвяні й новорічні свята. Таких «павучків» вважають символом Всесвіту. Зроблений із солом’яних трикутників «павук» вважається таки не просто прикрасою, а являє собою своєрідну модель світобудови і вважається гармонізатором простору. Здавна «павуків» підвішували в хаті до центрального сволока на довгій волосині з конячого хвоста. Завдяки кругообігу повітря – через вхідні двері та з палючої печі – великий «павук» разом з приправленими до нього близнюками повертався в різні боки. Вірили, що постоявши під павуком, можна  позбутися негативу і отримати позитивну енергію з космосу. Згідно з народними повір’ями, павук виганяє злих духів. Але старожили оповідають, що дівчата плели павуків на Гнатія (2 січня) – аби парубки любили, аби доброго чоловіка мати. Тут переконані: павук притягує родинне щастя. Павук має висіти до Водохреща, потім його спалюють. Однак у багатьох місцевостях такого звичаю немає, павуки висять в хатах роками.

Святою називали не лише вечерю 6 січня, але й наступні вечері аж до Щедрого Вечора. В цю пору годилося лише святкувати й не працювати. Поверх сіна на столі стелили першу скатерку для добрих душ та, розклавши по кутах часник, застеляли другу скатертину – для людей. Посеред столу господар ставив для духів книша, а господиня паляницю, в яку вставляли й свічку. Кутю і вар урочисто переносили на покуть, попередньо зібравши з куті сухий верх для живності. Кутю накривали книшем, узвар – паляницею й, попоравши худобу, всі чекали настання сутінок. Готуючись до вечері, родина вбирала святковий одяг й нетерпляче чекала першої зорі на нічному небі, бо зранку усі постили й нічого не їли.

Саме таку картину  святкування різдвяних свят українською родиною відтворює експозиція музею, яка покликана зберегти автентичність української традиції та звичаю.

Марія ПАК. Фото автора.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

У Стрию вшанували великого українця Ярослава Стець