РОСТИСЛАВ Кушина: «Тільки добром, людською простотою можна досягнути успіху»

Сьогодні гість «Фортуни» Ростислав Кушина – український співак, заслужений артист естрадного мистецтва України, виконавець класичної та популярної музики, учасник та переможець телепроектів на каналі «1+1»: «Голос країни» та «Битва хорів», а також володар Першої премії вокалістів у Лондоні при патронаті королівського дому, де його визнали найкращим європейським талантом. Про таємниці свого успіху, враження від співпраці з талановитими музикантами, творчі плани на майбутнє та багато іншого розповів співак нашому кореспондентові.

– Ростиславе, Ви багатогранна особистість, поєднуєте в своїй творчості оперу та естраду. Якому, все ж таки, стилю більше віддаєте перевагу, що Вам ближче до душі?

– Стосовно цього, я завжди відповідаю, що оперний співак для радіостанції це як діагноз. Радіо не бере в ефіри оперних співаків. Тому ми робимо естрадні пісні для того, щоб у них доводити, що оперний співак може заспівати   естрадну пісню і оперну арію. А-от естрадний співак нехай спробує заспівати оперу, бо це набагато складніше.  Я дуже люблю ті пісні, в яких можу повністю розкритися, в яких можу показати себе, так щоб почули мій голос у всій його гамі, красі, силі. Не простенькі пісні, які і під плюс можуть співати. Тому, що, на жаль, я знаю багатьох артистів, які не мають ні однієї пісні «вживу», виходять і просто «відкривають рот». Проте люди тішаться і вірять цьому. А ті, хто має голос, я не говорю  особисто про себе, я говорю в загальному, десь програє в популярності, йому не дають розкритися. Я до себе завжди ставлюся критично, я дуже вимогливий в цьому плані. Коли я кожен концерт свій аналізую, я завжди критикую себе десь у тому чи іншому моменті, бо тут я, наприклад, міг би зробити так, а там ось так, а чому я ось тут не зазвучав добре, а тут я взагалі неправильно зробив… Ось так я себе критикую після кожного концерту. Я нікого не засуджую ніколи. Можливо  нашим людям так підходить, коли артист співає під плюс, значить їм так добре. Я на своїх концертах ніколи не використовую плюсовок, тому що я хочу, щоб люди розуміли, що це живий звук. Я спеціально виходжу в зал, передаю мікрофон, я цього не боюся. Мене завжди мама питає: «Слухай, Ростик, чого ти так часто бігаєш у той зал?». Я відповідаю, що просто хочу, щоб люди розуміли, знали, що це живий справжній звук. Я повністю готовий, щоб на моєму концерті в будь-який час вибігли і забрали від мене мікрофон. Я цього не боюсь, бо мені нема за що переживати, бо я справді співаю. А люблю я співати як оперу так і естраду. Подобаються оперні пісні, їх можна заспівати в Європі і вони будуть зрозумілими, вони будуть пізнаватися і слухачі будуть тішитись цими піснями. А естрадні пісні, це більше для радіостанцій, вони  також повинні бути в творчості, щоб тебе крутили в ефірах, брали кліпи в ротацію і люди таким чином тебе не забувають, постійно пам’ятають, що є такий артист.

– Є у Вас улюблена оперна арія?

– Дуже люблю арію Калафа «Nessun Dorma» із опери «Turandot». Я співав цю арію в Китаї, коли відкривав найбільший у світі винний фестиваль і вони власне попросили заспівати саме цю арію. Я заперечував, кажучи, що не знаю  як я маю її виконати, бо вона дуже важка. Але все ж таки я зумів її заспівати. «Nessun Dorma» – це для мене щось дуже колосальне. В кожній арії є десь свого роду секрет, як взяти правильно ту чи іншу ноту, як це все оформити в звучанні.

– Знаю, що маєте авторські пісні. Як часто можна почути їх на Ваших концертах?

– Естрадних авторських пісень у мене вже трошки наскладалося. Я їх завжди використовую в концертах також. В загальному структура мого виступу така: це приблизно п’ять естрадних пісень, ще популярні класичні твори, також співаю наші українські, починаючи від «Ніч яка місячна». Виконую те, що люди знають, люблять  і співають разом зі мною.

Якщо говорити суто про мої авторські композиції, відкрию маленьку таємницю – насправді в мене, як мабуть у кожного музиканта, є такі пісні, які я ніколи нікому не показую, тому, що не знаю чи вони добрі і тому, що вони тільки мої, дуже особисті. Я би так нікому і пісню «Кохана» не показав. Але одного разу,  співачка Божена Дар попросила записати разом якусь дуетну пісню. Ми багато думали  і якось так сталося, що я показав їй свою «Кохану». Вона  припала їй до душі і ми вирішили її заспівати. Одразу ж пісню взяли радіостанції. Зараз її трошки переробляю, хочу оновити, роблю якусь таку більш сучасну версію. Цю пісню я написав вночі. Ще інколи можу писати в дорозі, багато думаю і одразу починаю вже наспівувати.  Буває  по-різному.

– Розкажіть про свою команду.  Як склалися ваші творчі стосунки?

– Зараз команда в нас збільшується. Я взяв  ще балет. На даний момент вони зі мною тільки починають їздити і вивчають програму. Балет виступає під мої естрадні пісні, але ми зараз думаємо, щоб зробити постановку ще під «Volare» та деякі інші пісні.  Є танець окремий зовсім, під «Ніч яка місячна», як ціла постановка. Все це дуже ефектно виглядає, люди прекрасно все сприймають, і мені також це все дуже подобається. Також у команді є акордеоніст-віртуоз Юрій Дякунчак. Його я знаю ще з дитячих років, коли ми були учасниками зразкового театру української пісні «Джерельце». Я бачив, чув як він грає на акордеоні і якось мені прийшла така думка, що треба таким чином популяри­зувати цей музичний інстру­мент, хотілося показати віртуоз­ність Юрія на широкий загал.  Він спочатку прийшов такий  як-то кажуть «зелений», коли грав, то дивився тільки на свою руку і більше ніде. Я це все змінив, сказав, що якщо ти виходиш на сцену, то ти є артист і ти маєш спілкуватися з публікою, а не сидіти і дивитися на свою руку. Ти маєш працювати на сцені і відчувати глядача. І ось зараз, на даний момент він на сцені себе вже дуже комфортно відчуває. Він виходить як артист, він росте і розвивається постійно. Я тішуся тому, що я можу його показати світу, що я можу про нього розповісти, його бачать люди. Ми разом їздимо не тільки по Україні, але і за­кордон.

– Ви брали участь у телепроекті «Голос країни». Це був особливий період у житті? Які враження у Вас залишились?

– Розкажу дві сторони, чим цей проект хороший і в чому є поганий. Хороший в тому, що він дає рекламу артисту, показує того, хто був суто відомий десь в своїх малих колах, а то й не був зовсім відомим, але ось він пішов на «Голос країни» і його нарешті побачили. Поганий цей проект тому, що більшість артистів, після «Голосу країни» відчувають себе великими зірками, тому що їх показали по телевізору. Вони автоматично пропадають, бо така зірка далі не хоче працювати.  От вона себе бачить у реалізації такою, що нібито вона вже є велика, а коли починає від того всього відходити, то розуміє, що вона нікому не потрібна насправді, що «Голос» вже  пройшов, і тоді починає кидатися працювати, але вже пізно, тому що її вже забули. Її вже не пам’ятають. Хто це? А коли він чи вона там були? В якому сезоні?

У мене на «Голосі країни» проходило все, так сказати, не дуже добре, тому що  я розумів, що  не пройду далі. Не в тому плані, що я себе недооцінюю. А зовсім в іншому плані, були певні моменти на той час. Не хочу про них розповідати. Про це вже все одно багато було сказано, і я просто не хочу, щоб хтось на мене ображався в чомусь. Поважаю кожного, і як це все відбувалося насправді це було зрозуміло від самого початку. Коли  вибував з «Голосу країни», з батлів, коли  програв, я  відверто сказав, що сильних виганяють на початку, щоб у кінці з ними не мати проблем. Але це не найголовніше. Я дуже розстроївся після «Голосу країни». Мені було не по собі. Я думав: ну чому? Може я чимось не тим займаюсь? Можливо щось не те роблю. Закрадалися різні думки, але я поїхав на конкурс у Лондон і зайняв там першу премію і зрозумів, що все в порядку, що займаюся саме тим, чим маю, якщо мене визнають на такій висоті.

– Ваша подорож у Лондон і перша премія, як це все відбувалось? Як Європа прийняла українського співака?

– Це був конкурс вокалістів з цілого світу. Там також були свої моменти, тому що  організатори  для країн  України, Білорусії, Росії, Казахстану були росіяни і вони десь «пропихали», якщо так можна сказати, свого. Не обійшлось без пригод, я ледь встиг на конкурс, тому що були проблеми з поселенням. Сказали в готелі, що в них немає моєї резервації.  Я дзвонив до організаторів, вони вибачалися, пояснювали що виникла проблема, і взагалі я не туди поїхав, тобто мені сказали неправильну адресу. Відповідно їду в готель за іншою адресою, який вони мені продиктували, а там мені знову кажуть, що моєї резервації нема. Я не можу зрозуміти нічого, бо я ж щойно говорив з організаторами. І я почав підозрювати, що тут є якась підстава. Починається конкурс о четвертій годині, а в мене на годиннику вже друга. Якщо я поїду зараз ще в третій готель, тоді точно не встигну. І коли я приїхав уже туди, де повинен виступати, вони були дуже здивовані, що все ж таки встиг. І що вони зробили –  поставили мене в список першим. Я виступив, одразу заснув у кріслі, тому що хотів страшенно спати. Я був дуже вимучений, але взяв все ж таки першу премію. Співав тоді арію Калафа. Весь зал аплодував стоячи. Журі було в захваті. І слава Богу, після того як я переміг, я зрозумів, що все добре.

– Що власне, для Вас означає музика? Ваше ставлення до сучасного мистецтва в Україні?

– Сучасність – це завжди добре, тому що це означає, що країна не стоїть на одному рівні, вона розвивається. Є хороші артисти, які пишуть дуже класні пісні, і які виходять на радіостанціях. Я в більшості думаю про те, що слухають ще і в Європі. Притримуюсь свого жанру, класичного, тому що  я розумію, що я з цією програмою можу приїхати в будь-яку  точку світу і заспівати. А те все, що нове, то є дуже добре. Воно поки є на хвилі, вважається новим. Бо поки є та хвиля, люди в захопленні. Якщо пісня гарна, треба продовжувати далі працювати, створювати ще. От наприклад Kazka випустила пісню «Плакала» і це був просто фурор. Ну звичайно, зрозуміло, що той фурор їй зробили продюсери, без них ніхто би й не знав про таку пісню, але це також важка праця, яку робить ціла команда. Її побачили, розкрутили і вона реалізувалась. Про таких співачок як Maru  я говорити не хочу. Не поважаю її громадянську позицію, тому що вважаю, що якщо ти йдеш на Євробачення, і попри події, попри те, що у нас війна, ти їздиш з концертами виступати в Росію, тішиш окупантів собою –  це підло по відношенні до своєї країни, це неповага.

– Якщо вже зайшла про це мова, яка Ваша громадянська позиція в цей непростий час?

– Моя  позиція одна і чітка – я за Україну. Хто б і що б не говорив, як би хто критикував кожного політика, бо критикують завжди, я за те, щоб в Україні були квоти, так як їх встановили на радіостанції. Те, що хтось говорить, що йому ущемляють російську мову, я відповім, що ніхто нікого не щемить. Є просто українська мова, ти живеш в Україні і ти повинен розмовляти українською. Можеш між друзями, в побуті говорити будь-якою мовою, але радіостанції, телеканали мають вести мовлення українською.  І це є моя громадянська позиція. Я неодноразово їздив з підрозділом Золоті леви Чорної сотні  на схід. Вони воювали в Станиці Луганській, вони її відстояли. Зараз вони працюють як громадська організація, вони допомагають, їздять. Ця  організація працює по цілій Україні, вони  багато роблять для сходу. І ми разом часто їздимо на схід – це Авдіївка, та сама Станиця Луганська.

Я дуже хочу, щоб в Україні Президент був як мінімум українець, щоб він хотів робити все для України, не розкрадав свою державу, тому що дуже важко, коли з людей витягують останнє. Це неправильно, що політики себе так ведуть. Вони звикли 25 років це робити і вони так роблять далі, і будуть продовжувати поки їх не зупинити. Президентом повинна бути людина, яка має сильну силу волі і яка справді має проукраїнське бачення, не у фільмах показувати, як Україну розділяють. Не можна показувати карту України, яку просто розшматовують, розділяють. Та країна забрала ту частину, інша цю –  де це видано?! Я не вірю, що в Росії якби вийшов подібний фільм про Росію, то його би хтось після цього знайшов.

– Які творчі плани на найближчий час?

– Концерти в мене кожного дня: Львів, Закарпаття, Київ, Запоріжжя, Харків…. Ми постійно в русі, не сидимо на місці це точно. Плануємо спільно з Боженою Дар і Юрієм Дякунчаком зробити спільний тур – концерти Україною. Скоро вийде нова пісня, якраз над нею працюю. Якщо все буде добре, то планую зняти на неї кліп. Будемо старатись, знову ж таки, щоб пісня звучала на радіостанціях та телеканалах. Окрема подяка каналу «М2», який крутить мій кліп, це дуже тішить.

– Ви наш земляк, уродженець міста Моршин,  як  охарактеризуєте свій край?

– Дуже люблю тут знаходитись. Я багато подорожую Україною, бачу різні міста, також прожив дев’ять років у Києві, та у Стрию і  Моршині для мене просто все рідне. Виріс у Моршині, я люблю його природу, прогулянки. Бачу що  все потроху змінюється на краще. В Стрию також багато змін. Я щороку  приїжджаю  спеціально подивитись, яка тут ялинка на свята. Сподіваюсь кожного разу, що її нарешті поміняють і зроблять цікавішою. Зрозуміло, багато що робиться, потроху ми окультурюємо свої міста, чому я радію.

– Яким би було послання людству від Ростислава Кушини?

– Будьте добрішими один до одного, любіть один одного, допомагайте один одному. Якщо є в когось якась біда – схиляйтеся до цієї людини, бо тільки добро і любов до ближнього, може зробити цю країну кращою. Тоді вона буде розвиватися, не матиме тієї агресивності. Зараз люди дуже озлоблені на цей світ, озлоблені тому, що в кожного є якісь свої проблеми, кожен  заздрить одне одному, бачить що в того щось виходить, а в нього ні. А чому так? Я вважаю, що не виходить тільки через те, що треба працювати більше. Робота дасть тобі поштовх до нових вершин, тільки треба працювати.  Я переконаний, що тільки добром, людською простотою можна досягнути успіху.

Розмовляла Марія ПАК.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Карате. Польський успіх вихованців СОК «Беллатор»

У суботу, 11 травня в польському місті Сопот відбувся традиційний III міжнародний турнір з карате серед юнаків та юніорів – «Аrawaza Cup».