Дарія КОРЧАК: «Побачене і пережите»

«Тобі, моя Україно, мій перший подих і останній тобі», – так свого часу написала Леся Українка, і пронесла через все своє нелегке, сповнене істинною любов’ю життя Дарія Корчак (Боровик). Тримаю в руках книгу одкровень незрівнянної жінки і дивуюсь тій мужності, а ще вірі, незбагненній вірі в Україну, якої так нам сьогодні усім не вистачає.

«Я малолітній в’язень сталінських концтаборів Дарія Корчак, хочу поділитись з читачами спогадами про свої молоді літа і про тих ще зовсім юних дівчат і хлопців, які не мирились з жорстоким московсько-більшовицьким режимом, з русифікацією, які бажали тільки добра і волі своїй рідній знедоленій Україні. Про нас мало написано. Ми не стали героями, не проявили звитяжних вчинків, але були тими маленькими піщинками, які підмулювали каральну більшовицьку систему, не давали спокійно спати «советським зайдам» – читаю і чую як серце наповнюється щемом і відвагою. Навмисне цитую ці слова, адже лиш так можна по-справжньому відчути напрочуд делікатне, стійке тремоло, що звучало в кожному кроці істинної Українки пані Дарії.

21 серпня, під егідою голови «Європейської Солідарності» Стрийщини Сергія Ковальчука  відбулась  подія, яка сколихнула не одну душу. Це була не презентація книги, і не день вшанування пам’яті… Радше, я думаю, відбулась сутичка поколінь – з одного боку тих, що в суворих таборах відстоювали до кінця українське слово, правду та свободу, і тих, що сьогодні без істини в своєму розумі і душі одягають вишиванки, не розуміючи в чому її звитяжна значимість… «Побачене і пережите» стає сьогодні почутим. Проходив захід символічно у приміщенні “Союзу українок” (Народний дім), за участю родини: дітей пані Дарії Ольги та Юрія Корчаків, зятя Андрія; депутатів Стрийської міської ради фракції ЄС, Володимира Кам’янки та Івана Зрайла; голови “Союзу українок Зеновії Ханас; почесної Голови “Союзу українок” Любові Камінської; членів ЄС: Юрія Рицака, Оксани Бандери та Ольги Сенети; матері Героя України Світлани Дяковської; заступника міського голови Романа Волинця та небайдужих стриян.

Дарія Корчак (Боровик) народилася 1933 року в родині греко-католицького священника. В юнацькі роки вступила до молодіжної націоналістичної організації «Сон-це», за що була арештована НКВД. Тайшетські табори стали  територією її життя аж до 1955 року. Але навіть це не зламало її української душі і прагнення нести в своєму серці свою розкішну Україну. Вона привезла звідти сторінки життя, не тільки свого, але й тих, кого історія рідко згадує, або й зовсім забуває… «На колінах не вміли стояти», – так говорить пані Дарія про дівчат-каторжанок, які приїхали етапами з Норильська та Кенгіра на центральну пересилку в Тайшеті і привезли вірші та пісні, написані політв’язнями. «У наших криївках ховаються хлопці, шепоче їм ніч: «Виходи і борись! Жени окупанта із рідної хати, і вір, що держава воскресне колись!» – це одна з тих поезій, яким нині ми не маємо права дозволити зникнути безслідно, адже написані вони не легендами і казками, а справжніми смертями і тортурами.

Тримаємо в руках  безсмертя, написане рядками і споминами жінки, не просто героїні, але й матері Героя України – Андрія Корчака, який прожив життя і віддав його на Майдані, так само мужньо і віддано, як і його мама у свій час.

Стрий вже вкотре вклоняється подвигам душевної мудрості та звитяги своїх земляків. «Союз Українок» вшановує свою посестру, рідні зі щемом згадують і свято бережуть пам’ять про безцінну людину в своїй сім’ї, друзі не приховують усмішок і сліз, а всі ми – бандерівці, живемо гордістю за те, що пані Дарія, яка є символом незламності і неприборканості України, ходила тією ж землею, дивилась у те ж небо і любила ту ж Батьківщину, що і ми зараз.

«Досі пам’ятаю свій табірний номер – АК-557, – пише Дарія Корчак. Режим був жорстокий: непосильна праця, знущання наглядачів, обшуки, перевірки, штрафні пайки, грати на вікнах. Після десятої години вечора бараки зачиняли. Найбільш болючим було те, що дозволяли писати рідним лише два рази на рік. Але ніщо не зламало героїчного духу наших галичан, напевно, віра в Бога і така солодка мрія про майбутню незалежну Україну додавали сили».

Не можна зраджувати мрій, що писались для нас, майбутніх, таким тяжким шляхом. Не можна забувати хто і як вторував нам шлях до сьогоднішнього нашого права святкувати День Незалежності власної держави. Адже вишиванка і синьо-жовтий прапор – це не матеріальний піар, а стан душі людини, чиє право  на любов до своєї землі і неба не відбере ніхто і ніколи. Виконаймо разом заповіт легендарної жінки – Дарії Корчак (Боровик).

Марія ПАК.

Фото автора.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: