«Українство поза Україною» – енциклопедія українських земель

Енциклопедично багата книга «Українство поза Україною» датована 2019 р. (Київ-Дрогобич, «Посвіт», 2019, 944 с.). Однак вона побачила світ лише в середині 2020 р., бо роботи над нею виявилось на рідкість багато. А почалась вона з…іншої унікальної книги видатного мовознавця і поліглота Костянтина Тищенка «Долітописна мовна історія України», випущеної в цьому ж видавництві у 2016 р. Після її презентації у Львові в грудні 2016 р. К. Тищенко, а також його давній приятель, лікар, кандидат медичних наук з Трускавця Мирон Бучацький і ваш покірний слуга верталися автом до Трускавця.

У жвавому «тріалозі» К. Тищенко заторкнув і мовознавчу тему, що нерозривно пов’язана з міжнародною політикою. Своєю чергою М. Бучацький поділився почутим від одного курортника випадком. Гостюючи в Польщі, той відвідав музей, де бачив на стіні карту Речі Посполитої в її старих кордонах. Це викликало в нього певні думки та асоціації на тему «чия правда, чия кривда і чиї ми діти».

– Пригадую, як свого часу, – закінчив М. Бучацький, – журнал «Пам’ятки України» присвячував цілі номери тим чи іншим етнічним українським землям. Я з великим інтересом читав деякі з них. Їх треба зібрати докупи і видати окремою книгою…

– Дуже слушна пропозиція, – підтримав його К. Тищенко. – Я теж друкувався в цьому журналі, добре знався з його головним редактором, визначним джерелознавцем, філологом, археографом, ініціатором і виконавцем дослідного проєкту Олександром Рибалком (1950-2009). До розширення тематики журналу вчений залучав інших дослідників. Воістину це видання стане гідним пам’ятником йому.

Для великої справи виявилось достатньо цього маленького імпульсу. К. Тищенко спільно з доктором історичних наук, упорядником, автором передмови майбутнього видання Ігорем Гиричем, директором видавництва «Посвіт» Андрієм Лесишиним заопікувались організаційною роботою, а спільно з М. Бучацьким, дружиною О. Рибалка, головною редакторкою журналу «Дивослово» Катериною Рибалко, – ще й пошуком спонсорів. Спершу ними стали вони самі. Далі приєднались доброчинці Мирослава-Марія Рибалко, Олександр Ворона, Богдан Балицький, Юрій Копистянський, Олег Урбанович, Олег Синютка, Тарас Федак, Олена Михайлець, Віктор Мойсієнко, Лев Грицак, підприємства  «Укрхімрезерв», «Самбірська сонячна станція», «Львівгазвидобування», «Краківський ринок», представництво «ОНУР» у Львові. Левову частку потрібної суми вдалося зібрати М. Бучацькому, до якого долучився О. Ворона. Висловлюючись модерним слоганом, це відомі в науковому, діловому і культурному світі фізичні та юридичні особи.

Водночас зі збиранням коштів видавництво отримало з Києва електронну версію чотирьох номерів журналу, виконану Оленою Михайлець, а комп’ютерник «Посвіту» Василь Герман зісканував ще один номер. Загалом ідеться про «пряшівський» № 1 від 1992 р., тобто про етнічні українські землі в Словаччині. Далі був № 3 від 1995 р. про Холмщину, Підляшшя, Надсяння і Лемківщину, які опинились у складі Польщі. Журнал № 3-4 від 2002 р. знайомив з українською Берестейщиною, нині складовою частиною Білорусі. «Стародубський» № 1 від 2005 р. і «кубанський» № 3-4 від 2005 р. номери були присвячені нашим етнічним землям у складі Російської Федерації.

Для повнішого висвітлення кожної теми О. Рибалко здійснив у 1991-му, 1994-му і 2002-му рр. три наукові експедиції для очного знайомства з історичною спадщиною і станом культурного та громадського життя на етнічних теренах українців у Словаччині, Польщі, Білорусі й Росії, подавши зібрані матеріали та ілюстрації у перелічених номерах журналу. Тому упорядник логічно включив до книги і їх, і додатки з історичними довідками про українців Північної Слобожанщини, привласненої Росією, а також Мараморощини та Південної Буковини у складі Румунії.

Образно кажучи, названі й неназвані тут учасники видавничо-поліграфічного проєкту повторили тихий науковий подвиг О. Рибалка. Адже вказані числа «Пам’яток України» нині мало відомі навіть фахівцям, не кажучи про широкий читацький загал, насамперед вимушених переселенців з їхніх споконвічних теренів проживання. Різножанрові, «різнотемні» тексти і світлини містять настільки обширну інформацію, від якої перед національно свідомими українцями відкриваються позаобрійні горизонти, котрі хочеться відкрити для себе в нових геополітичних обставинах.

Натомість слабо чи взагалі необізнані українці-автохтони, напевно, запитають самі себе або когось: «Якщо наші предки посідали колись обширні європейські простори без воєнних завоювань і анексій чужих земель, то чому втратили частину материзни?». Завдяки ознайомленню з виданням вони самі знайдуть правильну відповідь. Кожен крок у цьому напрямку стане для них своєрідним одкровенням на тему: «Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?» були стільки десятиліть і століть. Історична правда зробить їх переконанішими, твердішими й послідовнішими у відстоюванні своєї національної правоти перед лицем політично бурхливого сьогодення.

У підсумку книгу «Українство поза Україною» можна назвати енциклопедією етнічних українських земель поза Україною. Як випливає з неї, попри всі намагання сусідніх держав денаціоналізувати й асимілювати їхніх автохтонів, вони залишаються тими, ким були предки, хоча… Хоча ці намагання проявляються на них усе згубніше. Ось чому видання знадобиться гурткам історії та українознавства, вчителям, туристам і всім читачам. До появи повноцінної енциклопедії «закордонних» етнічних українських земель воно служитиме своєрідним посібником для виховання патріотизму українців і, за словами І. Гирича, залишиться незамінимим іншими книжками.

Роман ПАСТУХ.  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ФУТБОЛ. ФК «Скала 1911» (Стрий): екватор пройдено

Після тривалої перерви футбольний Стрий знову представлений у чемпіонаті Львівщини серед команд першої ліги.