Твори Богдана Януша –застиглі пісні.

На подільській землі, в селі Кальному на Тернопільщині 9 серпня 1940 р. в родині Янушів народився хлопчина, якого назвали Богданом. Батько його Петро Януш, був інтелігент з великої літери, випускник Ягелонського університету у Кракові. Він дуже любив свій край, за що і неодноразово відбував покарання в тюрмах. Сім’я Янушів була дуже дружна, батьки з великою повагою відносилися один до одного. Мати Богдана – Ольга,  підтримувала, батька, як  могла в тих важких і страшних дорогах, які впали на долю сім’ї. В один з морозних ранків 40 року, батька заарештували. Мати бігла за конвоїрами, що вели батька, босими ногами, роздягнена по колючій стерні, застудилася і невдовзі померла. У вирі Другої світової війни загинув і батько. Немовлям опікувалася сестра матері – тітка Антоніна,  яка стала йому другою матір’ю. Дитинство та юні роки Б. Януша минули в містечку Журавно на Львівщині. Після закінчення середньої школи, він працював матросом на рятувальній станції Алушти. Хлопець дуже любив природу, любив малювати. Працюючи на рятувальній станції Богдан Януш, одночасно навчався у студії образотворчого мистецтва, класу живопис. Він ще з дитинства мріяв стати професійним художником. Але без відповідної підготовки і протекції вступити в мистецький заклад було неможливо. Його наставником і добрим вчителем був художник-пейзажист Федоров. Там, у Криму Б. Януш і знайшов свою долю дружину Марію.

 

Із 1964 р. митець жив у Стрию, працював художником-оформлювачем. З 1975 р. він працює художником-оформлювачем у пересувній механізованій колонії, де приходилося займатися далеко не творчою роботою. Б. Януш часто ви­го­товляв копії з картин відомих художників для оформлення кабінетів. Художник займався самоосвітою, багато читав книг про графіку, малярство, найбільше любив читати про історію мистецтв. Він добре знав історію України.

Із цікавими спогадами про художника Б. Януша поділився зі мною Мирон  Нестерчук, який розповів, що митець зумів виробити  на­дійну і просту техніку ви­конання своїх робіт. Богдан сам навчився відбілювати олію для живопису, на сонці. У вільний час від роботи ма­лював свої картини-аква­реллю, олією, простим олів­цем, а ще він був цікавим співрозмовником, дуже лю­бив капучіно, за яким зга­дував свої дитячі роки, коли він вчився малювати, тітку Антоніну, яку ніжно називав «моя старенька». Він був завжди життєрадісний, співчутливим і добрим другом.

Богдан Януш з дружиною Марією виховав трьох доньок – Ольгу, Наталію, Іванну. Дочка Наталія з захопленням розповідає про батька: «я не пам’ятаю, щоб батько сердився, він завжди був веселим, він нам був за батька і маму, бо мати була на роботі. Батько нас вчив малювати, організував нам  мистецьку студію, привив нам любов до історії України. Мав мрію – поїхати до Франції.  Купив самоучитель і вчив французьку мову, вивчав психологію».

Художник був активним членом літературно-мистецького об’єднання  «Хвилі Стрия», виставляв свої роботи на місцевих виставках Стрийських художників, а також виставляв свої роботи з художниками мистецького об’єднання «Стрий-Ко». У 1988 році відбулася його перша персональна виставка, в Стрию, де він проявив себе в жанрі пейзажного живопису, створив кілька акварельних пейзажних циклів ліричного та філософського спрямування. Та дуже цікавими були його рисунки. Б. Януш був учасником обласних і республіканських виставок. Ранні роботи майстра пензля творчі і цікаві – це «Берізки» (1959 р.), «Під осіннім небом» (1965 р.), «Олюнька» (1967), «Дуб» (1967 р.), «Осінній день» (1965 р.). Митець дуже любив малювати натюрморти, цікавився творчим життям міста, був частим гостем у виставковому залі.

Пригадується мені, якось Б. Януш розповідав про одну з своїх робіт, яка мені сподобалася: «Несла, «моя старенька» кошик яблук, і тут, він вислизнув їй з рук, і яблука покотилися на землю з кошиком. На цей час прийшов я. Реакція у мене була миттєва. Я швиденько взяв олівець і зарисував їх». Картина вийшла дуже творча і красива.

Мирон Нестерчук, Стрийський поет, художник, писав про його картини: « Кращі твори Б. Януша – це мов би застиглі пісні. Хто бачив хоч раз його неповторну «Дорогу в Журавно» – не забуде її ніколи. Як і в оспіваних ним чарівних куточків сільського світу – з його копицями, вуликами, яблуневими садами, квітами, стежками, струмками… Глядач одразу захопиться, бачачи який прекрасний і тендітний світ навколо нас».

Майже тридцять років свого життя Б. Януш прожив у Стрию, де у нього розвинувся талант живописця. Саме тут  він сформувався,  як поет. Його перші вірші друкувалися у Жидачівській районній газеті, численні публікації в стрийській і Львівській періодиці, в «Літературній Україні» та часописах далекої Вірменії, колективних збірниках і журналі «Дзвін».

Рідне Журавно, береги Дністра, Стрийські вулиці й майдани, надихали його до творчості. Усе життя він був у творчому пошуку, вдосконалював свою майстерність і писав:

Так хочеться

                    співати і радіти,

На повну силу

                  жити і любить,

Вогнем любові

                  душі людські гріти

І сонцеквітно

                    лиш добро творить. 

«Сонячний ранок» (1973 р.)

Ці слова були життєвим кредом художника і поета. Завдяки добрим людям, доброчинцям із Журавно, Стрия, Моршина поет зумів підготувати до друку і видати поетичні збірки: «Кришталеві дзвони» (1999 р.), «Відлуння пройдених доріг» (2000р) та «Рубаї» (2001 р.). Ці збірки творів Богдан Януш ілюстрував своїми ав­торсь­кими роботами.  Його твори про­низані любов’ю до рідної землі і всього сущого на ній. В книзі «Відлуння пройдених доріг» серед різноманітних поетичних форм публікується також і проза. У збірку «Рубаї» увійшли  лірико-філософські поетичні мініатюри-рубаї, це 333 віршовані мініатюри. Ця улюблена форма східної поезії дала мож­ливість автору показати всю склад­ність і багатогранність нашого життя, домінантами якого є одвічні істини:  любов, щастя, боротьба добра зі злом, прагнення духовного само­вдосконалення. Поет свій талант не змарнував, добірку поезій Б. Януша вміщено в альманасі «Хвилі Стрия» (1995 р.).

У книзі «Відлуння пройдених доріг» в передмові Віктор Корж доцент Дніпропетровського  держуніверситету писав: «Рукотворні портрети   Божественного лику природи», що належать перу і пензлю Б. Януша, повірте мені, не позбудуться світла святої правди про життя».

Віктор Корж стверджував, що поезія Януша – це постійний пошук зерен добра і справедливості, проповідування праведних істин, християнської і прадавньої віри пращурів. Б. Януш один з тих щасливців,що вміє знаходити загублені колись скарби.

Навіть втративши все, не втрачаймо надію-

Віднайдім свій талант і пустім його в дію,

І,зібравши всі сили в єдиний   кулак,

Ми свою найжаданнішу здійснимо мрію.

Митець готував свої картини до персональної виставки. Мріяв написати цикл віршів присвячених Миколаєві Рею – геніальному польському поетуві епохи Відродження, який народився в Журавному. Та смерть улюбленої внучки  Вітусі, яка стала жертвою Чорнобильської трагедії, болем весь час відзивалася в його душі. Не витримало зболене серце митця. Та мабуть долею і Богом Б. Янушу було відмірено прожити не так багато, неповних 63 роки. Відійшов художник в інші світи у день сміху 1 квітня 2003 року. Хоронили його всією громадою міста на Стрийському  кладовищі. І мало хто вірив, що з нами  Б.Януша вже немає. Думали, шо знову жартує. Але доля була невблаганною. Бог забрав його, щоб він читав свою поезію і малював свої картини вічності. Друзі постаралися, щоб митця посмертно прийняли у члени Національної Спілки письменників. Богдан Януш залишив мешканцям Стрийщини свою поезію і тво­ри мистецтва, які зна­йшли місце в музеї с. Журавно, який замешкав у місцевій школі. Б. Януш був лю­диною виняткової праце­здатності, порядності й скром­ності.

Здається, що зовсім недавно Б. Януш ходив вулицями нашого міста. Жив. Любив. Творив.  З його вуст дуже часто злітали слова: «Я кожен день свій проживаю, як востаннє». Душа його від­летіла, відтужила, від­бо­ліла, відлюбила та згасла, зали­шивши себе у дітях та внуках, в картинах та пое­зіях.

Ірина ХАНИК,  молодший науковий працівник краєзнавчого музею «Верховина». 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: