СТРИЮ – 635 РОКІВ. ПІЗНАВАЛЬНИЙ ЕКСКУРСІЙНИЙ СПАЦЕР ДО ДНЯ МІСТА

День міста у Стрию святкують у першу неділю червня. Більшість стриян пам’ятають, як до 600-річчя на стадіоні Сокіл» відбулося грандіозне дійство. З тих пір у той чи інший спосіб і відзначають день народження міста. Ностальгуємо за концертами на майдані Ринок чи майдані Незалежності. Уродинам рідного міста присвячували вірші та писали пісні, влаштовували фестини, спортивні змагання, запрошували чисельні закордонні делегації з міст-побратимів і зірок української естради, проводили конкурси краси та відзначали кращих стриян у різних сферах життя.

Революція Гідності та початок війни на сході України внесли корективи у все, й зокрема, у відзначення Дня міста. Його просто перестали святкувати. Звісно, напередодні згадують і навіть проходять скромні концерти, переважно самодіяльні чи окремі перформенси. Так і цьогоріч  до дня 635-ої річниці міста учасники тихої акції «КЛАПТИК НАДІЇ» організували  спацер СТРИЄМ.

Дотримуючись усіх карантинних вимог, невелика група активістів та бажаючих містян пройшлися туристичними маршрутами Стрия та послухали розповідь про основні історичні віхи розвитку міста. Банкір, краєзнавець Євген Тиченко  був за екскурсовода. Громадський діяч Юрій Комарницький разом з Олегом Соломахою та Тетяною Максімовою у  костюмах епохи середньовіччя стали театральним доповненням, ліричним відступом у мандрівці цікавими місцями Стрия. Звісно не оминули катедральний храм Успіння Пресвятої Богородиці та Римо-католицький костел, де о. Мирон Гринишин і ксьондз Войцєх Буковєц вітали таку ініціативу й виголосили Боже слово.

«У своєрідному спацеровому відзначенні Дня міста,  слово було дуже важливим: воно допомагало, радувало, зміцнювало, зближувало, лікувало… І ще сьогодні ми отримали унікальний шанс відчути силу суспільної міжконфесійної молитви та віри народу і духовно налаштували себе до п’ятого, ювілейного Національного Дня Молитви за Україну. З 2016 року мільйони українців об’єдналися заради встановлення миру та справедливості, прощення і порозуміння, задля духовного відродження та кращого майбутнього країни. Тішить, що єднались  ми у слові в переддень Святої Трійці, що вважається початком історії церкви. Нехай Дух Святий дарує любов і щасливу долю для нашого славного міста і всієї України!», – поділилася своїми враженнями від події координатор тихої акції «Клаптик надії» Ольга Боднар.

Я поцікавилася у своїх друзів і знайомих, що вони зазвичай розповідають гостям з інших міст про Стрий. ТОП трійка виглядає так: У Стрию жив і навчався Степан Бандера;  14 березня 1990 року в Стрию, першому з українських міст, підняли національний символ – синьо-жовтий прапор;  за весь свій час існування місто зберегло свою первісну назву, яку пов’язують з однойменною річкою. Ті ж опитані серед визначних уродженців Стрия називають: Главу УГКЦ Святослава Шевчука; сестер шахматисток Анну і Марію Музичук;  Ігоря Тенюха – адмірала Українського флоту. Як бачимо це наші сучасники, а щодо історичних постатей, то називали – родину Бандер; письменника та мандрівника Корнелія Макушинського, композитора,  хорового диригента Остапа Нижанківського та його сина, також  композитора,  диригента Нестора Нижанківського.

А ще про Стрий розповідають, як про один із головних та найбільших транспортних вузлів західної України. Перша згадка про місто датується 1385 роком. У 1431 році місто отри­мує Магдебурзьке право. Значне зростання Стрия відбувалося у другій по­ловині XVII століття, сприяв розвитку міста колишній стрийський староста, а пізніше король Речі Посполитої Ян Собєський. У ті часи місто мало титул «Вільного королівського міста».

Після Першого поділу Польщі місто відійшло до Імперії Габсбургів, згодом Австро-Угорська імперія. З початком Першої світової війни Стрий стає місцем народження легіону Українських січових стрільців. У 1920–1930-х роках Стрий був одним із найактивніших осередків УВО й ОУН. В середині XIX століття місто перетворилося на значний залізничний та газопромисловий центр, що сприяло швидкому розвитку міста. За Пактом Молотова — Ріббентропа 1939 року Стрий анексований Радянським Союзом.

Додам, що на межі XIX—XX століть Стрий став важливим осередком українського жіночого та економічного руху. Саме тут з ініціативи Наталі Кобринської відбулося перше українське жіноче віче у 1891 році і вийшов перший жіночий альманах «Наша Доля» (1893). А в 1907 році у Стрию виник Крайовий Молочарський Союз, згодом Маслосоюз. У 1909 році відбулася перша в Галичині українська Крайова господарська виставка.

Ось ще кілька цікавих фактів: За назвою міста Стрий у багатьох містах України є Стрийська вулиця: у Киє­ві, Льво­ві, Чернів­цях, Коломиї, Дрогобичі, Івано-Франківську,  Сколе. Також за назвою міста названо Стрийський парк та Стрийський ринок у Львові, місцевість в Альберті й школу в Саскачевані (Канада). Назву двох останніх надав 1910 року Зиновій Микитка син священика з Купчинець, Тернопільського повіту. До реєстру він подав три назви: Галич, Стрий і Микитка. Уряд прийняв назву Стрий.

Коли розпочали експлуатацію Дашавського родовища, у місті Стрий для освітлення вулиць було встановлено ліхтарі, які ніколи не гасилися, бо утримання ліхтарників обійшлося б дорожче, ніж вартість газу, який згорав за добу. Тому місто прозвали «містом вічного світла».

У 1939 році у Стрию у танковому полку служив радянський та російський конструктор стрілецької зброї — Михайло Калашников. Під Стриєм помер головний герой повісті «Поїзд точно за розкладом» німецького письменника, лауреата Нобелівської премії із літератури Генріха Белля.

Сподіватимемося, що 2020 рік стане переломним для нашої держави і міста, зокрема. Пройде коронавірусна напасть, закінчиться війна, почнеться економічне зростання, а  за ним і національно-культурне відродження. І тоді Стрий святкуватиме так, як він вміє: з розмахом, з чисельними гостями, здобутками. Та головна гордість міста – це його люди, які коли їх запитують за кордоном «звідки ви?», не кажуть з міста біля Львова, а пишаючись відповідають: «Зі Стрия».  І нехай нам фортунить, стрияни!

Наталія КАРПЕНКОВА.

Фото із соцмережі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: