ДЕНЬ ВЧИТЕЛЯ. Одна професія на двох. ЛЮБОВ ДО ДІТЕЙ – ОСНОВНИЙ КРИТЕРІЙ У ВИБОРІ ПРОФЕСІЇ ВЧИТЕЛЯ

Щодня поспішаючи на роботу чи у інших справах ми, дорослі, й не замислюємося про те, що нашій дисциплінованості, вмінню аналізувати, прораховувати бізнес плани, бути ввічливими та цілеспрямованими   ми завдячуємо вчителям. Школаце те місце, де ми зростаємо духовно й фізично, де наповнюємося знаннями. А провідниками у світ знань є вчителі.

Шукаючи героїв для статті керувалася тезою: викладання –  мистецтво віддавати. Пошуки привели до  Стрийської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7, де працюють дві сестри, які у свій час обрали професію педагога. Знайомимось: Світлана Володимирівна Рубан – вчитель історії, правознавства, «Вчитель-методист»,  голова методичного об’єднання вчителів історії та її старша сестра – Любов Володимирівна Дем’янова викладає хімію, «Вчитель-методист», «Відмінник освіти України». Як жартують сестри, у них на двох понад 70 років педагогічного стажу.

Любов Дем’янова закінчила Львівський державний університет і в 1978 році приїхала у рідний Стрий влаштовуватися на роботу. Пропрацювавши два роки у вечірній школі, з’явилася вакансія  у школі №7 викла­дачем хімії,  й до нині це її єдине місце роботи. «Профе­сію педагога обрала тому, що у Стрийській школі №6, в якій вчилася,  були дуже хороші вчителі, – розповідає пані Люба. –  До речі, з нами працює ще 8 вчителів, які є випускниками шостої школи. Мала мрію  зайнятися науко­вою роботою та життя склалося так, що почала викладати і жодного разу про це не пожалкувала. Коли прийшла в 7 школу то вона була росій­ськомовною. Мені довелося викладати хімію російською оскільки такі  вимоги. Важко було, бо думала українською, постійно пересилювала себе. І коли змінився статус школи й викладання почалося рідною українською дуже зраділа. Перші місяці всі прибиральниці слухали під дверима, як звучить українська мова. Діти на уроці хімії спочатку сприймали її як «китайську».

Світлана Рубан теж випускниця Стрийської ЗОШ №6. Її історія вибору професії трохи інша. «Я взагалі після закінчення школи не хотіли нікуди поступати. І рік працювала. Оскільки школяркою була активісткою і нині покійний директор школи Теодозій Сисін взяв мене на роботу старшою піонервожатою. Дивувався, що я з атестатом в якому тільки дві четвірки, а все решта п’ятірки (за 5 бальною системою) не хочу здобувати вищу освіту. І саме він наполіг на тому, щоб я все ж вступила до університету. Обрала історичний факультет. Тоді був такий час, щоб стати істориком потрібно було бути членом партії. Так, я згодом працювала в партійних органах, комсомольських та врешті-решт повернулася в школу.  Історію, яку я вчила в університеті – комуністичну, доводилося перевчати, бо змінилися часи. Після розпаду радянського союзу вирішила ще вчитися й здобула освіту психолога. Працювала психологом і кажуть була не поганим та все ж потяг до історії, любов до дітей повернула мене знову в школу. Можу сказати, що незалежність України мене повернула в школу».

Цікавлюся, яким має бути сучасний вчитель? Світлана Володимирівна каже: «Треба любити дітей і свій предмет. Тоді й учні любитимуть те, що ти їм викладаєш. Ніколи не ставити себе вище дітей. Ми маємо бути рівні. Ми учасники одного освітнього процесу. Зараз важко знайти цей контакт вчитель-учень-батьки. Це найбільша проблема сьогодення. Та якщо ти  любиш дітей вони це одразу відчують. І навіть зауваження сприймуть як належно. Шкода, що сьогодні професія вчителя не є престижною. І тут є вина держави, оскільки роль вчителя недооцінюють. Маємо тенденцію, що у педагогічні інститути подають документи ті, хто слабо здав ЗНО, хто не пройшов у юридичний, на  ІТ, менеджмент. І що вони потім можуть навчити школярів, без покликання й відмінних знань?                       Як вчитель історії сьогодні я кажу дітям, що історія це наука про минуле, але і сьогодення стає історією. І щоб дискутувати, аналізувати, порівнювати необхідно багато читати, цікавитися різними джерелами. А це проблема, бо діти не хочуть читати книжки. Як розв’язати цю проблему не знаю. Але я не проти і ґаджетів. Навіть на уроках не забороняю користуватися. Вив­чаємо якусь тему, бачу в руках учня телефон. Кажу, знайди  по темі інформацію й нам зараз роз­кажеш. Так направляємо ґаджети в освітнє русло. Бо заборони нічого хорошого не дадуть. Увага дітей не стійка. Тому треба використовувати різні методи. Ще 10 років тому я впровадила електронний щоденник, яким з успіхом користуємося й інші навчальні заклади запозичували у нас досвід».

Любов Володимирівна продовжує думку сестри: «Треба свій предмет знати досконало. Не по книжці вести урок, а залучати інші джерела. Розповідь вчителя навіть по такому точному предмету, як хімія, має бути цікавою, різноплановою. Треба постійно змінюватися, удосконалюватися. Треба націлювати їх на те, що не потрібно зазубрювати, а необхідно розуміти й знати, де можна знайти потрібну інформацію. Завдання школи на сьогодні: навчити дітей вчитися. І ґаджети нам у поміч. Сучасний вчитель має навчити їх користуватися різноманітною інформацією. Потрібно навчити відрізняти фейки від правди. Сучасний вчитель, попри власний вік, має бути крок по переду школярів. Найбільша проблема нині те, що у дітей слабкі знання з математики і відповідно  їм важко робити хімічні розрахунки. Зауважу, це проблема не нашої школи конкретно, а всеукраїнська. Наприклад, на ЗНО калькулятором не можна користуватися тому такими є низькі результати з точних наук. Але наші учні дуже хороші й показують чудові результати оцінювання їхніх знань».

Світлана Рубан підхоплює слова сестри: «Пишаємося своїми учнями. Цьогоріч у мене випустився  бомбезний клас. Надзвичайні діти. Гарно вчилися, практично всі поступили у ВИШі, двоє у коледж. І це після важкого дистанційного року навчання. У нас є група у вайбері і вони постійно мені пишуть, вітають зі святами. Це спілкування дуже цінне для вчителя. Вони навіть питають, як мої теперішні учні, яка ситуація в школі?».

«Найбільше щастя для педагога, це коли випускник завершив навчання та пам’ятає вчителя, вітається, заходить у школу і каже, здавалося б елементарне «дякую». Нещодавно мала зустріч з випускниками, яких 5 років тому випустила. Сльози радості постійно з’являлися, дивлячись якими дорослими вони стали, успішними,   уважними до вчителя. Пишаюся ними», – ділиться Любов Дем’янова.

Далі спілкувалися про плюси та мінуси  сучасної освітньої  реформи. «Тільки на наступний рік реформа торкнеться нас, коли ми працюватимемо за програмою нової української школи, – каже Світлана Володимирівна. –  Важко зараз виокремити плюси та мінуси. Побачимо в процесі. Те, що я знаю про НУШ, це те, що молодші класи вчитимуться більше в ігровій формі, не буде системи оцінювання і ми вже тільки з 5 класу почнемо  оцінювати знання.   Вчителі-предметники будуть першопроходьцями у цій реформі. На нас чекають тренінги, навчання протягом наступного року. І тільки згодом зможемо сказати ефективна вона чи ні».

«Взагалі молодші діти важко переключаються й адаптуються до методів оцінювання, до нових вчителів, до різних підходів викладання, бо  у кожного вчителя  він свій. Зараз зарано робити прогнози чи давати оцінку освітній реформі. Але те, що наша галузь не стоїть на місці – це добре. Майбутнє за молодими вчителями. Ми вже пенсійного віку й цю реформу впроваджувати молодим», – зазначає Любов Володимирівна.

Про дистанційне навчання сестри кажуть, що його ефективність залежить від того, як його організувати й проводити. Вони мають свої надбання у дистанційці, тому великої різниці не відчувають. Головне бажання учня вчитися. Виходячи на платформу «зум» чи «клас-рум» вчитель так само пояснює, навіть більше залучає візуалізації. Діти, які хочуть отримати знання, вони їх отримають і в такій формі. Єдине бракує соціалізації, школярі менше спілкуються між собою. Вчителям важче в оцінюванні знань. Батьки мають контролювати молодших учнів, інакше роботи не буде. Тут навантаження на них.

Цікавлюся, а як поза  роботою? Чи обгово­рюють освітянські проблеми  у вільний час? Кажуть, що в школі практично не спілкуються, бо кожна у своєму кабінеті, зайняті учнями, розклад такий, що співпадають уроки та й тепер у зв’язку з карантинними обмеженнями існують правила, яких потрібно дотримуватися. До речі, понад 80% вчителів їхньої школи вакциновані, тому навчальний заклад працюватиме. Завдяки директору Ярославу Білинському налагоджено процес так, що комфортно навчатися учням і вчителі убезпечені від недуги. Батьки вимушені змиритися з певними обмеженнями, адже це все задля безпеки їхніх чад.

А от поза роботою, розмови сестер  про школу в пріоритеті. Діляться одна з одною успіхами й проблемами. «У нас завжди на першому місці робота, – каже Любов Дем’янова,  –  учні, це наше все. Свої діти виросли й можливо чогось не до отримали від нас, як батьків. Постійно душа болить, як в школі щось не так, чи радіє –  коли є успіхи. Тому діти вчителів не обирають собі цей фах. І вже наші діти до педагогіки не мають відношення. Вони успішні в інших галузях».

«Переваги професії вчителя у тому, що маєш цікаве спілкування. Ти завжди відчуваєш себе молодим попри вік у паспорті. Бо серед дітей ти не можеш бути старим. Ти в ногу йдеш з часом, користуєшся соціальними мережами, слідкуєш за новинками бо соромно не знати чогось такого, що знають діти. Буває, що вчитель отримує знання від  школярів, які не сміються, як ти чогось не знаєш, а радо пояснюють», – розповідає Світлана Рубан.

«Любити і підтримувати дітей, всиляти оптимізм, робити все, щоб дитина мала бажання вчитися – це наше педагогічне кредо. Мене не можна назвати строгою вчителькою, бо занадто люблю учнів. Головне знайти підхід до дітей, тоді буде повага до вчителя», – резюмує Любов Дем’янова.

Хтось з великих казав, що гарний вчитель може подарувати надію, розпалити уяву та вселити любов до навчання. Розмова з пані Світланою та пані Любою підтверджує ці слова. Приємно спілкуватися з такими позитивними вчителями, які з роками не втратили вогнику любові до професії, живуть думками про учнів, мріють про успішні освітянські проєкти і любов до дітей вважають основним критерієм у виборі професії вчителя.

 

Наталія КАРПЕНКОВА. Фото із архіву сестер.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: