Чи буде, отче, Україна?

Отець Андрій Бандера часто заходив до селянських осель. Одного разу він прийшов до хати Михайла Гошовського, якого в селі знали як дуже хорошого столяра. Обидва сиділи і говорили, а Михайлові малі діти бавилися в хаті. Михайло запитав священика: «Чи буде Україна?». А Бандера відповів: «Буде». Тоді Михайло знов запитує: «Коли буде? Чи будемо ми бачити?». Священик відповів: «Ми не будемо бачити». Михайло показав на своїх малих дітей і запитав: «А вони побачать?». На це о. А. Бандера відповів: «Може і побачать, а може і ні». «Чи то такий песиміст ємосць, чи то справді така безталанна наша доля?» – знизували плечима співбесідники.

Цей діалог відбувся у селі Тростянець Івано-Франківської області у далекому 1939 році на початку Другої світової війни. І описаний він у розділі «Блуд зі сходу» в чудовій книжці Анатолія Беня – «Батько Бандерів».

Сьогодні у нас на календарі 2019 рік. П’ятий рік триває війна на сході України. І в цей час проводяться вибори президента, хоча ще в грудні чинився страшний ґвалт, щодо намагання зірвати вибори діючим президентом у зв’язку з введенням військового стану після інциденту в Керченській протоці. Пройшов перший тур голосування. Те, що оприлюднювали фахові соціологічні компанії, зокрема КМІС стало реальністю. Як безпосередній учасник процесу виборів (член дільничної комісії) тішуся тим, що вони пройшли вільно, без фальсифікацій. Коли у моєму рідному селі під час підрахунку голосів було пораховано 2 бюлетені з позначкою навпроти кандидата на посаду президента Ригованова, жителя міста Горлівки, я був здивований почувши прізвище, бо раніше не звертав на це уваги як і на багатьох інших з числа 39. Час від часу до виборчої дільниці приїжджали виборці на своїх автомашинах, яких було достатньо. На моє здивування, кількість корів сьогодні в селі тільки 25, як колись на одній з вулиць. Такі сьогодні сільські реалії.  Кількість бюлетенів які отримали виборці, кількість учасників голосування, які зафіксували спостерігачі, кількість бюлетенів, які знаходились у виборчих скриньках виявилася однаковою. Кількість кандидатів за яких проголосували мешканці села Довге була 18 з 39 та за кількістю голосів від 1 (4 кандидати в т.ч. Бойко) до 231 (Порошенко). На жаль міф про фальсифікацію надалі культивується окремими політиканами. Шановні, проведіть паралельний підрахунок голосів. Ви ж маєте протоколи з мокрою печаткою. То ж розбирайтеся разом з правоохоронними органами якщо щось не так.

За результатами першого туру голосування дивлюся на карту України, яку накриває зелений колір одного з претендентів на посаду керівника держави Україна, а перед очима так званий «зелений коридор» з Іловайського котла, що організувало керівництво Росії.

Думаю, що немає прямих домовленостей між Коломойським та Пу, щодо перебігу президентської компанії України. Але те, що він скористається будь-якою нагодою щодо дестабілізації в Україні, впевнений на всі 100 відсотків. Чи усвідомлюємо ми свою відповідальність сьогодні приймаючи рішення щодо підтримки того чи іншого кандидата? Чи розуміємо ми, що війна триває, а не стаємо подібними до перших російських військовополонених – сержанта Генералова разом з 9-ма іншими його колегами із 98 повітряно-десантної дивізії російської армії, які були здивовані що це не навчання, а реальна війна. Чи маємо силу втримати себе в рамках, чи можемо зірватися? За свідченням в.о. комбата «Донбас» підполковника В’ячеслава Власенка: «У якийсь момент підпав під вплив негативного стану й «обличчя революції» Володимир Парасюк. Довелося на деякий час усунути його з КСП, щоб повернувся до тями і не заражав інших.

Коли моя внучка Ксенія грається в розмальовку, наносячи пензликом кольори – це забава, але коли дорослі люди розмальовують так карту України на 5 році війни, не розуміючи того що вони її шматують… Це не гра в пейнтбол, коли ти живий, а реальна війна де можуть вбити.

Розумію молодь, яка в такий спосіб виявляє свій протест проти недоопрацювання діючої влади. На моє розуміння влада має 2 гілки – президент і парламент. Розумію молодь, бо і сам таким був, яка хоче все і одразу. У мене теж є свій рахунок щодо прорахунків нашої влади. Саме нашої, бо ми її обирали. Але який вихід? Коли молодь вірить що прийде Зеленський і його молода команда «Зе», яка є ніби новим обличчям та втілить все що кожен бажає… То я запитую усіх опонентів – це Коломойський, а разом з ним Бойко та Вілкул (думаю, що виборці названих претендентів 100% будуть за Зеленського) є тими новими, які втілять вашу мрію? То я тоді «Папа Римський». Хоча для мене теж є зрозумілим що молодь є різна. Перед моїми очима герої Небесної Сотні, молодь, яка стала рушійною частиною Революції Гідності, тай сьогодні боронить наш спокій на східних теренах України.

Є ще інша позиція. Моя знайома пані Ірина вважає, що ситуацію треба довести до повного абсурду, проголосувати за Зеленського, який буде неспроможний у нинішній ситуації керувати державою. Вона має впасти і аж тоді на новій основі ми побудуємо Україну. Це нагадує мені заклик: «Давайте перевернемо човен, хто втопиться – той втопиться, а хто допливе до берега – той виживе».  О-о, скільки ми мали таких ситуацій в історії нашої України! І ще ні разу руїна не призвела до її розбудови!

Необхідно розуміти ідеологію ворога – північного нашого сусіда. За спогадами Степана Нижанківського поручика УГА – сина Остапа Нижанківського, а пізніше червоної  УГА (ЧУГА), він детально простудіювавши програмні документи більшовицької Росії дійшов висновку: «Скоріше вода з огнем погодяться, як Росія (яка би она не була) зречеся України. На календарі було 22 червня 1920 року. Пройшло 100 років. Ідеологія не змінилася.

Ми сьогодні визначаємося не щодо президента, а долі України. Напрям її розвитку за президента Порошенка зрозумілий. За керівництва «молодого» Зеленського, який постійно ховається, не ясний, але що це приведе до дестабілізації – переконаний. Маємо всі це усвідомити.

Ми є не тільки свідками, але й безпосередніми учасниками чергової драми в історії нашої України. Наша держава сьогодні як оголений нерв. Я уважно слідкую, яку позицію займають керівники політичних партій, з огляду на осінні вибори, якщо ще вони відбудуться. За мій голос треба поборотися. На тих виборах мій розум і моє серце будуть разом. Не ховайте свої голови як страуси в пісок. Агов! Патріоти! Де ви???

Богдан СИДОРАК, член найбільшого спілчанського товариства пенсіонерів,

позапартійний, голова спостережної ради КС «Вигода».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Історії життя Героїв Небесної Сотні Львівщини

А сотню вже зустріли небеса…