ЗА МАТЕРІАЛАМИ КНИЖКИ «АФЕРИСТ ЗІ СТРИЯ» СУМНОЗВІСНИЙ «ДОКТОР ПІ». АЛЕ ІНШИЙ…

У 2017 р. аферист від медицини та літератури зі Стрия Климентій Михайлюк на кличку «поет-гінеколог» зробив для львівського письменницького середовища нахабну заяву про те, що добиватиметься через суд заплатити йому великий штраф за ніби вкрадені у нього вірші. До крадіжки ніби вдався поет, публіцист, політичний і громадський діяч, автор понад 30 книг, депутат Верховної Ради України першого скликання Р. Насправді все було, як у відомому прислів’ї: «Злодій утікає й кричить: «Лови злодія!». Тоді молоді львівські «акули пера» Володимир Дубовий, Іван Димчук і Михайло Климів провели розслідування на предмет «хто є хто». Журналісти «накопали» про афериста стільки «компромату», що голова йде обертом. Результатом стала їхня книжка «Аферист зі Стрия» (Львів, 2017, 66 с. плюс 6 с. іл.), написана на основі архівних судових документів, «власних» книжок літературного злодія, пресових публікацій, свідчень людей.

Через маленький наклад книжку читали обмежене коло осіб, тому пропонуємо короткий виклад її змісту для широкої аудиторії. Ознайомившись із ним, читачі зможуть переконатися, що пройдисвіти й аферисти на кшталт сумнозвісного «Доктора Пі» зі Львова не перевелись, бо не бояться гріха.
Про сексуально-кримінальні, злодійсько-літературні походеньки вже усопшого «лікаря», «поета», «прозаїка», «публіциста», «художника», «композитора», «академіка», «борця зо волю України», «політв’язня», «політичного», «громадського діяча», потерпілого ніби за «політичні погляди», нарешті «генерала» Михайлюка можна писати цілий роман. Як з’ясували автори книжки «Аферист зі Стрия», той чолов’яга ніколи не перебував у жодній із перелічених іпостасей, а нахабно приписав їх собі з метою приховати своє чорне минуле і видати себе за великого патріота, котрого буцім переслідувала й ув’язнювала комуністична влада, як відомих дисидентів. Насправді Михайлюк був аж шість разів суджений за тяжкі кримінальні злочини головно сексуального характеру (зґвалтування, замах на зґвалтування, підпільний аборт тощо).
Ніхто достеменно не знав, де саме і котрого точно року аферист народився, коли і де навчався, що і чи взагалі закінчив, де, ким і коли працював і т. д. Натомість наліво й направо похвалявся, ніби має за плечима медичне і військове училища, Донецький медичний інститут, науковий ступінь «кандидата медичних наук», відтак ще й «академіка». Однак жодного його «диплому» про їх закінчення не бачила жодна людина. Чому? Бо він не мав! Ніби «писав» музику. Ніби «малював» картини. Ніби «викладав» у Львівському медичному інституті. Ніби «вилікував» від безпліддя три з гаком тис. (!) жінок, а загалом – понад 17 тис. (!) пацієнтів від різних хвороб. Ніби, ніби, ніби…
Коли б у ньому поєдналося стільки талантів і заслуг, Михайлюк міг претендувати на світове визнання, Книгу рекордів Гіннеса, Нобелівську премію. Натомість «дідька чесали зрідка» лише поодинокі ЗМІ, причому віддалені від Стрия і Львівщини. Дивно, але автори публікацій не сумнівались у нахабно-хвальковитих фантастичних заявах і не перевіряли медичних «рекордів» афериста. Зате про його численні методи «лікування» шокуюче свідчать цитати з вироку Залізничного районного суду м. Львова Михайлюку від 19 лютого 2003 р. (даруйте неприємне дещо скорочене цитування): «Михайлюк К. І. під виглядом лікування гінекологічного захворювання зробив укол невстановленими ліками неповнолітній Т. Л. 1985 р. н., в результаті чого остання втратила здатність вчиняти активні дії. Після цього він сказав їй роздягатись догола, бо буде передавати їй енергію. Коли вона лягла, він намазав їй статеві органи якоюсь маззю. У неї паморочилося в голові, вона не розуміла, що відбувається з нею, не могла кричати. Михайлюк К. І. взяв її ноги і поклав собі на плечі. Коли Михайлюк К. І. вийняв з неї свій статевий член, то витер її статеві органи. Труси, що були на ній, були в крові».
Із показань потерпілої М. Л.: «У січні 2000 року Михайлюк К. І. сказав, що їй треба лікуватися, що він буде давати їй енергію. Михайлюк К. І. поклав на ліжко кілька подушок, на які вона лягла, взяв якусь мазь і став намазувати нею її статеві органи. Михайлюк К. І. спустив штани. Вона побачила його статевий член і спитала, що він робить. На це Михайлюк К. І. відповів, що буде передавати їй енергію, і ввів свій член у неї. Наступного разу Михайлюк К. І. робив те саме. Вона пішла до гінеколога, а потім у міліцію, де написала заяву про згвалтування».
Із показань потерпілої і теж неповнолітньої М. М.: «Михайлюк К. І. сказав зняти весь одяг. Після цього Михайлюк К. І. сказав їй лягти на подушки животом, а він буде її лікувати, давати енергію через палець. Потім він наказав лягти на спину, а ноги покласти йому на плечі і почав давати енергію. Після всього змазав статеві органи якоюсь маззю. При цьому він зробив їй укол, від якого вона не могла нічого робити. Коли вона приїхала додому, то побачила кров і розповіла про все матері. Після цього вони написали заяву про згвалтування»…
Подібними фактами про ґвалтівника під машкарою «лікаря» рясніють інші кримінальні справи Михайлюка. Він провадив у маленькій однокімнатній квартирці візуальне «діагностування» і за відсутності офіційного дозволу «лікував» пацієнтів невідомими уколами від безпліддя, мастопатії, жіночих хвороб, ревмокардитів серця, гангрени, онкозахворювань (!), остеохондрозів, артритів, головного болю, екзем, гемороїв, холециститів, цукрового діабету і замалим чи не від всіх недуг. У підсумку незаконні «лікування» Михайлюка закінчувались криміналом.
Ось ще декілька скорочених цитат мовою документу із судового архіву Львівської області: «Михайлюк Климентий Иванович. ОСК-Ф1. Мера пресечения: 26.01.1963 арест. Орган: п-ра Золочевского р-на Львовской обл. Статьи: 117 ч. 3 УК Украины. Осужден 18.12.1963 судом: Львовский ОС. Статьи: 117 ч. 3, 109 ч. 2, 42. Вид наказания: лишение свободы на срок 10 лет. ОСК-Ф1. Мера пресечения: 03.05.1984 арест. Орган: п-ра Перемышлянского р-на Львовской обл. Статьи: 17, 117 ч. 1 УК Украины. Осужден 11.12.1984 судом: Перемышлянский РС Львовской обл. Статьи: 17, 118 ч. 1, 17, 117 ч. 1, 42 УК Украины. Вид наказания: лишение свободы на срок 3 года. ОСК-Ф1. Уд 170-138. Мера пресечения: 26.09.1985 арест. Орган: п-ра г. Стрый Львовской обл. Статьи: 109 ч. 2 УК Украины. Осужден 17.12.1985 судом: Стрыйский ГС Львовской обл. Статьи: 109 ч. 2, 43 УК Украины. Вид наказания: лишение свободы на срок 3 года. ОСК-Ф1. Мера пресечения: заключенный. Орган: Стрыйский ГС Львовской обл. Статьи: 109 ч. 2, 43 УК Украины. Осужден 26.06.1988 судом: Стрыйский ГС Львовской обл. Статьи: 109 ч. 2, 43 УК Украины. Вид наказания: лишение свободы на срок 2 года 10 месяцев 14 дней. ОСК-Ф1. Уд 170-0026. Мера пресечения: не избиралась. ОСК-Ф1. 192-0056. Мера пресечения: 26.11.1996 подписка о невыезде. Орган: Дрогобычский ГОВД Львовской обл. Статьи: 215 ч. 1 УК Украины. Осужден 15.01.1997 судом: Дрогобычский ГС Львовской обл. Статьи: 215 ч. 1 УК Украины. Штраф: 2500 грн. ОСК-Ф1. Уд 170-0188. Мера пресечения: 16.04.2000 арест. Орган: п-ра г. Стрый Львовской обл. Статьи: 117 ч. 3 УК Украины. ОСК-Ф1. Уд 170-0189. Мера пресечения: 19.02.2003 арест. Орган: Зализнычный РС г. Львова. Статьи: 117 ч. 3, 222 УК Украины. Осужден 19.02.2003 судом: Зализнычный РС г. Львова. Статьи: 117 ч. 3, 222 ч. 1 УК Украины. Вид наказания: лишение свободы на срок 5 лет»…
Так в афериста із прожитих 85 років накопичилось майже 25 (!) років позбавлення волі плюс дві підписки про невиїзд і плюс один штраф! Рідко хто навіть із найзакореніліших рецидивістів може похвалитися подібним «рекордом»! На письмові запити зі Стрия у 2009 р. з Донецького нині національного медичного університету ім. М. Горького, який ніби «закінчив» Михайлюк, надійшла відповідь за підписом першого проректора О. Талалаєнко: «Ректорат повідомляє, що в списках випускників минулих років прізвище Михайлюка Климентія Івановича не значиться». Того ж 2009 р. відгукнулась і Вища атестаційна комісія України з Києва: «Диплом кандидата медичних наук на ім’я Михайлюка Климентія Івановича не видавався. Т. в. о. Голови ВАК України М. С. Держалюк». Позаяк Міністерство охорони здоров’я, правоохоронні органи вперто «не бачили» кримінальних діянь «поета-гінеколога», «кандидата медичних наук», «академіка», той продовжував приймати вдома збідованих недугами людей. Когось «лікував», ще раз даруйте на слові, своїм статевим органом, когось – уколами невідомого походження, когось невідомо чим іншим. Гроші пливли до нього рікою, бо потопельники хапаються за соломинку.
Тепер – про літературно-злодійські походеньки Михайлюка. Члени НСПУ, лауреати літературних премій Р. і Я. (їхні прізвища та імена подано в книжці «Аферист зі Стрия») виявили літературне плагіаторство з боку «поета-гінеколога». Злодій нахабно вкрав у них не лише окремі поетичні рядки, але й цілі строфи і в кількох «своїх» книжках видавав за власні! Пошук в Інтернеті виявив факти крадіжок віршів також у…російських поетів Фьодора Тютчєва та Івана Буніна (в перекладах українською), українських поетів Сидора Воробкевича, Марійки Підгірянки, Івана Огієнка, Олега Жупанського, Оксани Лятуринської, Дмитра Павличка, Анатолія Качана, Віталія Назарука і ще, і ще, і ще, а також зі збірників народних, стрілецьких, повстанських, духовно-релігійних пісень. Подібно він украв у Д. Павличка назву однієї з перших «своїх» збірок «Правда кличе», а два малюнки в ній – у художника Анатолія Базилевича. Майже весь розділ статтей у «його» збірці «Правда кличе» передертий з діаспорного часопису Союзу українок. У куценькій збірці «Сповідь» плагіатор ощасливив читачів ще й добіркою «Дарить любовь» з російських поетів. Поступово він перетворився ще й на «художника-оформлювача» «своїх» книжок, «композитора» кільканадцяти пісень на «свої» слова і так далі, і тому подібне.
Хто знав Михайлюка ближче, одноголосно стверджували: «поет-гінеколог» був заслабий у кроці плагіатствувати навіть примітивно, а не те, що писати добрі вірші, прозу, публіцистику, картини і музику. Займалися злодійством задля задоволення його хворобливого славолюбства родичі або знайомі. Якось стриянка М. не без літературних здібностей і з почуття помсти розповіла згаданому Р., як (див. нижче) і чому допомагала Михайлюку. Виявилося, аферист був її коханцем, і жінка старалась. Коли ж чоловік застав дружину з ним «на гарячому» і покинув її, любовники побили горшки. Другою літературною «помічницею» афериста ймовірно була титулована «кандидатством» донька його вірного «Санчо Панси» У. Той за чарку-другу професіонально ловив фотоапаратом буквально секундні випадкові зустрічі афериста з відомими літераторами, Президентом Л. Кучмою і подавав кадри за «амікошонство» афериста з ними. Мовляв, бачите, з ким Михайлюк якшається, то ж знай наших! Могли існувати й інші поплічники афериста від літератури.
Вони «полювали» на книжки поетів, котрих давно не знайти в бібліотеках, а також стрілецькі та повстанські співаники, колективні збірники, збірники диктантів для середньої школи, підручники з історії України тощо. Там знаходили «підходящі» вірші й робили скорочення, «схрещували» і переставляли строфи, рядки і слова, навмисно погіршували або викидали рими тощо. У «його» статтях «помічники» змінювали заголовки, перші слова і речення, міняли місцями чи «кастрували» абзаци тощо. Усе це мало збити з пантелику потенційних викривачів плагіату. В результаті Михайлюк ставав «автором» «своєї» нової книжки. На підставі вкрадених чужих творів літературний злодій обвів навколо пальця поважних членів НСПУ, коли ще ніхто не знав про його плагіатство, і ті дали йому рекомендації для вступу в НСПУ. Ось яким злодійським способом аферист проліз у Спілку.
Щоб викрити «голого короля» від медицини та літератури, бориславський письменник і журналіст Андрій Грущак видав у 2008 р. брошуру «Чорний плагіат». Примірники брошури потрапили до львівських письменників. Вони злегка побалакали і забули. Тоді письменник вмістив у 2010 р. статтю «Аби самим собою більш не бути…» в газеті «Літературна Україна». Знову тихо. У 2016 р. питання про членство Михайлюка в НСПУ все ж розглянули у львівській організації НСПУ. Після голосування за його виключення стривожена членкиня Стрийського осередку НСПУ Леся Павлів закликала ще раз «усе перевірити». І аферисту залишили в спокої. Як у Львові, так і в Києві!
Однак медична брехня, літературне злодійство продовжували висіти над ним дамокловим мечем. Тому стосовно своїх викривачів Михайлюк вдавався до хуліганських і навіть бандитських дій, засвоєних «у зоні». Одних нейтралізовував щедрими «випивонами» і розкішними фуршетами, другим робив грошові «ін’єкції», третіх шантажував, четвертих паплюжив, п’ятим пускав під двері «червоного півня» і розбивав вікна, шостим погрожував фізичною розправою: «Я тебе знищу!» і вивергав на них брудну лайку, сьомим – позовом до суду, восьмим, дев’ятим, десятим…Пошта приносила критично налаштованим адресантам зварґанені матюкливі листи, брошуренції на кшталт: «Кагебісти, перестаньте лити бруд на патріота України!», «Злодюго, схаменись, бо не буде в тебе другої руки. Львівські бандити», «Історія виродка», «Односельчани кажуть, що ти тупоголовий баран», «Таких продажників як ти і твоя сім’я після розслідування буде покарано. Нахабо-юдо, чекай вирок!», «Схаменись нахабо» і т. п.
Знайомі запідозрили у Михайлюка психічну неадекватність. Згодом її підтвердила Львівська обласна судово-психіатрична експертиза. Згідно з нею в Михайлюка спостерігалися істеро-паранояльні риси характеру, вкрай поверхові знання із загальної медицини, егоцентризм, бездумність та поверховість суджень, категоричність, безапеляційність, бурхливе реагування на зауваження тощо. Уперто твердив, ніби кримінальні справи проти нього сфальсифіковані за його «політичні переконання» і ніби він був стільки разів суджений виключно за «політичну діяльність». Врешті у 2015 р. Михайлюка визнали інвалідом першої групи, котрий потребував постійного стороннього догляду. Проте він усе ще займався «лікувальною» і «літературною» практиками, подавав себе на літературну премію. Наприкінці земної дороги він буквально «постригся в генерали» з носінням форми і козацького «оселедця».
За гроші довірливих пацієнтів аферист виготовив і присобачив на ґанку квартири чорну меморіальну таблицю зі своїм крикливим «патріотичним патретом» і кострубатим текстом: «Михайлюк Климентій Іванович відомий український літератор, письменник, політичний діяч, борець за волю України, поет, художник, провідний лікар лікувального центру «Дар», академік». На центральній алеї старої частини Стрийського цвинтаря на нього кілька років чекав побудований ним напівмавзолей. Там аферист ще раз увічнив свій портрет, перелічив липові титули й звання і знайшов вічний спочинок. Чого доброго, необізнані відвідувачі прочитають і повірять напису…
Після викладених фактів обдуреним читачам повинні би відкритись очі на те, який був із Михайлюка «відомий український літератор», «письменник», «поет», «політичний діяч», «борець за волю України», «художник», «академік». Підкреслюємо ще раз: це був рецидивіст на сексуальному ґрунті, аферист від медицини, артист у стосунках з довірливими людьми і злодій від літератури. Коли б медичні та правоохоронні органи, літературознавці, письменники, журналісти були вимогливо попросили афериста показати «дипломи» про приписану ним собі медичну освіту, проаналізували його «здобутки» в медицині та літературі, то шило давно було б вилізло з мішка. А так…
Можливо, хтось знехтує описаною правдою і далі вважатиме, ніби знав або знався з ледве що не «месією» і відмітатиме з порогу викладене тут. Таким нагадаємо біблійне застереження Ісуса Христа апостолові Томі: «Та й не будь невіруючий, – а віруючий». Втім, кажуть, хто хоче бути обдурений, той буде обдурений. І на це нема ради.
Роман ПАСТУХ, член НСПУ.
Ілюстрації з Інтернету.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: