1911 – 2021: СЛАВЕТНА ІСТОРІЯ ФК «СКАЛА» (СТРИЙ)

Протягом двох днів, 18-19 вересня цього року, ми урочисто святкуватимемо 110-річчя відомої галицької футбольної команди «Скала» Стрий. Наша команда по праву вважається найстаршою футбольною командою, яка виступала у чемпіонатах України. Стрийська команда має славну футбольну історію, досягнення та титули. Чимало гравців ФК «Скала» Стрий та її правонаступники принесли славу стрийському та українському футболу. Про все це, а також про злети та падіння, перемоги та поразки та багато іншого Ви, шановні читачі, упродовж серпня-вересня місяців прочитаєте на шпальтах нашої газети та на нашому сайті, а також в соціальних мережах фейсбук, інстаграм на наших сторінках.

  1. 1906-1919 рр. Зародження футболу в Стрию

Історія стрийського футболу доволі цікава та насичена різноманітними фактами, датами та подіями. Стрийський футбол нерозривно пов’язаний із спортивним життям Галичини. Саме тут футбольні традиції закладались ще на початку XX століття, коли у Стрию існували дві команди – польська «Погонь» та українська «Скала», які протягом декількох десятиліть радували своїх вболівальників цікавою, динамічною, змістовною та результативною грою. Трохи пізніше з’явилися команди: «Стриянка», «РКС», «Гакоах» і «Дрор».

На початку XX століття біля залізничного вокзалу і фабрики Бенчера, на розі вулиці Трибунальська (зараз – вул. Олесницького) була велика галявина, що мала назву Бенчерівка. Як згадує Леон Шварц, перший воротар стрийської «Погоні», одного червневого дня 1904 року Бенчерівка побачила групу учнів місцевої гімназії, що несамовито копали шкіряну кулю, річ досі небачену на місцевих теренах. Нова забава відразу викликала велике зацікавлення у більшості присутніх. На запитання – «Що це за гра?», таємничі з солідністю відповідали: «Фусбаль». А шкіряна куля – справжній футбольний м’яч. Незапрошені до гри спочатку з недовірою приглядалися, а потім почали виявляти бажання і собі взяти участь у дійстві. Власник м’яча, учень III класу Владіслав Циганєвіч, брат відомого борця Збігнєва Циганєвіча, рятуючи свою власність від новонавернених адептів футболу, у певний момент схопив «кулю» і втік додому. Ось така одна із легенд стрийського футболу. Перші відомості про футбол у Стрию відносяться до 1906 року, до речі, другі у Галичині. А перший матч у Стрию відбувся 29 червня 1906 року, коли збірна стрийської гімназії поступилась збірній Львова – 0:3. Ця гра тривала лише 25 хв, але і цього вистачило львів’янам, щоб три рази вразити ворота стриян. Тільки якимось дивом збереглося фото, про цей приїзд до Стрия спортсменів львівських клубів «Чарні», «КГС» IV гімназія і «Лєхія» із показовими виступами з легкої атлетики і футболу. Візит родоначальників галицького футболу відбувся завдяки старанням професора Блажека, який восени 1905 року став вчителем математики та керівником забав і прогулянок у Стрийській гімназії. До цього він викладав у III гімназії Львова. Основу стрийської команди становили учні 4-А класу, де Блажек був класним керівником, до яких долучилися інші футбольні ентузіасти: Леон Шварц, Едвард Єнджейовскі, Рудольф Йоган, Тадеуш Кручек, Вацлав Лепута, Францішек Літиньскі, Кароль Обермаєр-Огіньскі, Леон Равскі, Єугеніуш Сьокало, Влодзімєж Щуровскі, Станіслав Щедівий, Стефан Тхужніцкі, Бенедикт Вагнер, Зигмунд Васераб та інші. Хотів би зазначити, що вік більшості перших стрийських футболістів становив 16 років. Молодь ходила копати м’яч до парку Генрика Йордана, який знаходився поряд із сучасним стадіоном «Сокіл». Спочатку воротами служили складені купи одягу, а згодом, єврей Мондштайн, син власника тартаку, облаштував із дошок нормальні брами.

Наступного, 1906 року було засновано Студентський Клуб Спортовий (СКС), який незабаром був перейменований у «Погонь». До I світової війни стрийський футбол, попри бурхливий розвиток, залишився справою гімназистів. Пік його популярності припав на сезон 1909-1910 рр., коли клуб налічував 272 активних футболістів, об’єднаних у 25 команд. Один із перших гравців «Скали» Мирон Соловій у своїх спогадах писав: «От так пройшло декілька років, доки «зорганізувались ми вже у постійну дружину, створюючи клуб, який назвали Український Спортовий Кружок «Січ» у Стрию». Саме «Січ» була першою назвою стрийського клубу, хоча досить часто у згадках про матчі стриян використовували скорочення УСК. Щодо назви «Скала», то вона з’явилася дещо пізніше.

У 1911 році українці Стрия організували власний спортивний клуб. На превеликий жаль, у жодних архівах не знайдено дату і місяць заснування футбольної команди. Клуб отримав назву – Український Спортовий Клюб (У.С.К.) «Скала». Цю назву придумали самі футболісти. Сталося це перед виїздом на гру до Перемишля, на гру із сяновою «Чайкою». Обговорюючи стратегію гри майбутнього матчу, один з гравців команди Олекса Паращак сказав: «Щоб усі атаки розбивалися об нашу дружину, як об скалу». Решта гравців зустріли пропозицію оплесками. Ця фраза усім так стала до вподоби, що слово «скала» стало назвою команди. Стрияни гру в Перемишлі виграли і назву визнали фартовою. Із новою назвою стрийської футбольної команди, змінилася і форма – малиново-зелена. За легендою, малиновий колір символізує козацтво, а зелений – ліси Карпат. Значну роль у становленні клубу відіграв отець Остап Нижанківський, постать відома і заслужена для Стрия і округи. Він належав до старовинного священицького роду, багато поколінь якого вірою і правдою служили українській громаді. Окрім проповідування слова Божого, о. Остап був талановитим композитором, здібним підприємцем, заснував один із перших українських кооперативів «Крайового господарсько-молочарського союзу», активним громадським діячем, покровителем футболу в Стрию, людиною з прогресивними поглядами на життя. Він всіляко підтримував своїх трьох синів – Нестора, Степана та Богдана у всіх їх починаннях, в тому числі і на ниві спорту. Дехто навіть стверджував, що о. Остап Нижанківський обіймав посаду першого голови УСК «Січ», хоча це не можливо – клуб був учнівський і керівні органи мали б обиратися із числа виключно його членів. Коштом о. Остапа оплачувалися поїздки команди на матчі до Львова та Перемишля, а також він придбав для команди першу спортивну форму – синьо-жовту. У своєму першому футбольному сезоні за УСК «Січ» виступали: Микола Блискун, Йосафат Гнатів, Юліан Левицький, Степан-Андріан Нижанківський, Микола Николишин, Мирон-Олександр Соловій, Володимир Тивонович, Богдан Лотоцький (усі – учні одного класу), Дмитро Мачалаба (вчився приватно). Михайло Хроньовський, Володимир Федорик, Олександр Мінів, семінаристи брати Гусаки. А ще зо три десятки тих, хто до «основи» не потрапив, сформували «резервні» дружини – «Січ-I» та «Січ-II». Усі свої три товариські матчі, в тому числі і перший, який відбувся 21 травня 1911 року проти львівських «академіків» – 5:8, стрияни у першому сезоні програли. А перша перемога «Скали» прийшла у 1912 році. Стрияни стали головною сенсацією року. Наша команда провела чотири товариські матчі і в усіх здобула перемоги: «УСК» перемогли у Стрию (4:0) та у Львові (1:0). «Сянову Чайку» в Перемишлі (2:1) та в Стрию (5:0). Слід зазначити, що коли команда змінила назву на «Скалу» о. Остап Нижанківський купив для команду нову форму – зелені та малинові светри.

Історія стрийської «Скали» – це життєпис Івана (Гжесьо) Сухаря, його братів – Стефана, Влодка і Юлька та дружини його – Мухи. У книзі «Стрийщина» в першому томі Лев Штинда описує: «Перші дані про організовані спроби створити спортове товариство припадають на 1911 рік, коли кілька студентів та колишніх австрійських вояків заснували «Скалу» – О. Бандера, А. Кігічак, Л. Шанковський, Дзерович, Б. Мішкевич, І. Гутникевич, С. Михайлович, Ю. Гарасимів, Р. Лаврович, які були піонерами популярного згодом спорту, копаного м’яча. Одначе, найзамітнішою постаттю у моїй пам’яті від ранніх гімназійних літ, начебто синонімом Українського Спортового Клюбу «Скала» був Іван «Гжесьо» Сухар. Він був одночасно головою клюбу «Скала», секретарем, скарбником, господарем, тим, хто чистить футболівки, що пере й латає спортовцям штанці та сорочки. Був усім, навіть змагуном у потребі. Багатим він не був, але із малих приходів за вступи на змагання «Скала» гордилася шатнею, яку Гжесьо побудував водночас із багатим жидівським клюбом «Гакоах». Члени товариства мали свою домівку, спочатку в подвір’ї «Народної торгівлі» на ринку, згодом в центрі міста, при вулиці 3-го Мая – «Корзо». Було відомо, що Іван Сухар вкладав багато грошей у «Скалу». Український Спортовий Клюб «Скала» змагався, як і всі чільні українські спортові товариства в Західній Україні, у «Польській Звйонзкій Пілкі Ножней» (ПЗПН). Невідрадним явищем було те, що багато українців, примушених важкими обставинами, змагалися у польських командах копаного м’яча. Іван Сухар постановив привернути цих змагунів до українського товариства і громади. Кольори клюбу – зелено-малинові. Непомітно, по короткому часі наполегливих намов до «Скали» прибули з військово-цивільного клюбу «Погонь» Осип Новак, Володимир Лапчук; з залізничного клюбу «Стриянка» – Степан Мельникович, брати Мельничуки; з робітничого клубу ТУР (Товариство Університету Робітничого) – М. Мотульський, М. Котурбач. Усі вони згодом стали вартісними членами товариства і української гімназії. Іван Сухар опікувався не тільки ремісничою молоддю. У його і так великій родині знаходили безплатне приміщення – «стипендію» – надійні копуни, студенти стрийської гімназії: І. Павлічка, А. Єлеїв, С. Шпиталь та інші; їм усім давало це можливість докінчувати гімназіальну освіту. Таким був незабутній п. Іван Сухар. «Скала» хоча і змагалась у «клясі Б», виплекала багато копунів високого рівня, що дорівнювали стрийським чужинецьким конкурентам або й перевищували їх. Роман Рак «Мантек», Микола Гошовський «Комісар», Володимир Лапчук, Євген Хомишинець, Іван Павлічка перейшли за згодою «Скали» до репрезентативної львівської лігової «України». Вірні клюбовим краскам Олько Держко, Осип Заплатинський, Осип Новак, Осип Мельничук часто і успішно виступали в збірній дружині міста Стрия, у змаганнях з іншими містами».

Численні гурти молоді переходили крізь ряди «Скали» під опікою згаданих уже опікунів – меценатів спорту. Три брати Малецькі, Славко і Богдан Угрини, Ярослав Улицький, В. Сьокало, Стефан Сухар, Володимир Сухар, Юлько Сухар, Володимир Клесович, І. Клесович, В. Вірщук, брати Баб’яки, П. Гутникевич, С. Кулик, П. Мелень, А. Манчак, А. Єлеїв, А. Скасків, Б. Івашко, О. Горохов’янка, І. Пітула, Є. Маркус, П. Рагаш, Р. Скоробагатий, Р. Гупаловський, П. Петрінко, О. Нагорняк, В. Островський, О. та В. Гарасимів, Ю. та Я. Держко, В. Кончаковський, А. Адам, Р. Кухта, І. Кухар, К. Колебай, І. Стефанків, С. Лукашевич, С. Мельникович, М. Котурбач, М. Матульський, І. Добущак, О. Новак та багато-багато інших, яким зелено-малинові кольори «Скали» залишаться дорогі назавжди. В «Скалі» виховувалося досить багато добрих копунів, які відтак переходили до львівської «України», львівського польського клюбу «Чарні» та стрийської «Погоні».

У книзі «Стрийщина», перший том професор Остап Савчинський згадує: «Всі копуни належали переважно до «Скали», кажу переважно, бо свого часу СССС (спортивна секція Стрийського Сокола) пробувала в себе творити дружину копаного м’яча, але вона не втрималася. На жаль, не вмію вичислити перших грачів «Скали», що міг би зробити котрийсь із давніших її членів, як Левко Шанковський, Данкевич, Дмитро Мачалаба, Іван Гутникевич, Мілько Грубський, Левко Яцкович, Володимир Сташків, Іван Сухар чи Ярослав Федькович.

Продовження у наступному номері..

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: