«Я потрапив у «дзеркальну протилежність», – Ігор Осташ, Надзвичайний та Повноважний Посол України в Лівані

«Прибув до Бейрута, на землю давніх фінікійців, на біблійну землю «меду і молока». Розпочав свою діяльність у країні, яка має дуже подібну до нашої історію і яка пройшла через багато воєн і випробувань. Понад десять років тому тут братній країні допомагав український миротворчий батальйон. Зараз ліванський військовий досвід треба вивчати нам. Багато українсько-ліванських сімей зараз живуть в Україні.

А тут, у Лівані, живе і працює кілька тисяч українців, збагачуючи яскравий ліванський колорит. Моє «дежавю» з Канади. Перші розмови з ліванцями часто емоційно перериваються вигуком: «Так у мене дружина з України!». І нашою метою буде розбудова наших двосторонніх взаємин, розвиток партнерських бізнесових зв’язків. Це так символічно об’єднати дві країни – «житницю Європи» і «землю родючого півмісяця»!» – такими були перші враження новопризначеного Надзвичайного та Повноважного Посла України в Лівані, нашого земляка Ігоря Осташа.

З того часу у соцмережі на своїй сторінці пан Ігор щиро ділиться інформацією про зустрічі з високопосадовцями Лівану та співвітчизниками, про акції організовані Посольством, про доленосні для двох країн підписані угоди, кінофестиваль, благодійні ярмарки та концерти. Ми вирішили розповісти краянам про будні та свята Посольства України в Лівані й Ігор Осташ люб’язно погодився відповісти на запитання «Фортуни».

– Ігоре Івановичу, насамперед вітаємо Вас з призначенням. Знаю Вас, як людину надзвичайно відповідальну і скрупульозну в усьому, тому можу припустити, що перш ніж прибути до Бейрута Ви достеменно вивчили історію взаємин України та Лівану. Відколи ж між нашими країнами встановлено дипломатичні відносини і який «спадок» (маю на увазі амбасаду і штат посольства) Ви отримали?

– 30 грудня 1991 Ліван визнав незалежну Україну. Майже через рік, 14 грудня 1992 року, між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. Україна відкрила своє посольство в Бейруті у серпні 1995 року, Посольство Лівану в Києві запрацювало з лютого 2006 року.

Зважаючи на безпекові виклики, у сусідній Сирії Посольство України було закрито і евакуйовано в Бейрут, і ця країна потрапила в зону відповідальності Посольства у Лівані. Так що зараз ми покриваємо обидві країни – і Ліван, і Сирію. У зв’язку з тим, що сам Ліван з 2014 року переживав внутрішньополітичну кризу через неможливість обрання Парламентом Президента країни, що позначилося на всіх сферах життя держави, в наших стосунках відбувся спад, особливо на рівні політичних контактів. І зараз ми намагаємося це швидко виправити.

Коли ми говоримо про українсько-ліванські взаємини, перше, що хотілося б відзначити, це великий потенціал в економічній сфері. За минулий рік зростання товарообігу становило до 15%. Але в основному (на 99%) ми поставляємо в Ліван українську продукцію. Це переважно зернові, соняшник і соняшникова олія, а також металургійна продукція. З Лівану ми завозимо полімерні матеріали та тютюн. Підозрюю, що причиною цього стала мода в Україні на кальян.

Протилежна ситуація з інвестиціями – тут ми маємо тільки ліванські інвестиції в Україну, обсяг яких становить трохи більше 30 мільйонів доларів. На сьогодні в Україні працює близько 60 компаній з ліванським капіталом.

У лівансько-українських економічних та гуманітарних зв’язках працює дуже важливий людський фактор – за останні 30 років близько 8 тисяч ліванських студентів отримали освіту в Україні, і зараз багато хто з них займається бізнесом. Український освітній ринок по ціновій політиці дуже привабливий для ліванців.

Я в Лівані з жовтня минулого року. Це був, як я вже зазначив, час глибокої політичної кризи, два з половиною роки ліванці не могли обрати президента. Але, на щастя, після мого приїзду основним політичним гравцям Лівану вдалося досягти консенсусу (роблю акцент на цьому слові, тому що в Лівані існує специфічна так звана консенсусна політика, тут політика – це вміння домовлятися між різними конфесійними групами). І дуже небезпечний вакуум влади потихеньку почав «наповнюватися».

Адаптувалися ми доволі швидко, не було часу розгойдуватися. Та й до цього я часто бував у Лівані та Сирії. Територія Лівану начебто невелика, але я кажу, що вона тягнеться також і вглиб – кількість культурних шарів неймовірна, історія тут ніби спресована в часі, і це «живий» підручник історії. Особливо вражає фінікійська епоха, і, напевно, генетично ця «жилка» великих мореплавців і воїнів, майстерних торговців досить живуча.

Ліванці дуже різні, в залежності від конфесійної приналежності, регіонів і навіть поколінь. Але ментальність багатьох ліванців і українців багато в чому схожа. Це відкритість, дружелюбність і гостинність. Тому, якщо ліванці зустрічають гостей, то на столі стоїть пара десятків різних закусок – мезе, та й сама трапеза тут – особливий ритуал, своєрідне мистецтво спілкування.

– Ви маєте досвід дипломатичної роботи у Канаді. Наскільки він Вам знадобиться у Лівані, адже країни дуже різні за географічним розташуванням, менталітетом населення, релігією, звичаями?

– Я жартую, що потрапив у “дзеркальну протилежність”. На зміну величезній і прохолодній Канаді прийшов компактний та дуже теплий Ліван, який ми традиційно асоціюємо зі сходом, і який для нас – “справа дуже тонка” і, сказав би, делікатна. Але канадський досвід був для мене… (тут скажу слово українського походження, пов’язане з салом…) колосальним.

Та й ліванська громада у Монреалі мене багато чому навчила. Ну хоча б тому, що я маю купити гітару з кедра. І я це зробив (до речі, не шкодую, бо потім виявилося, що така ж сама гітара є у … Олега Скрипки). Підсвідомо розумію, що це був для мене знак, сигнал щодо моєї майбутньої країни. Канада навчила мене також цінувати потенціал української громади, і тут цей досвід виявився, не перебільшую, “золотим”.

– Наскільки чисельною і згуртованою є українська громада Лівану і взагалі, як живеться українцям у цій країні?

– Суха статистика: станом на 2016 рік на консульському обліку пе­ре­бувало 3304 громадяни України. Більшість гро­мадян України в Лівані – це дружини ліванців та діти від змішаних шлюбів. Але я думаю, що реальна статистика коливається у межах від 6 до 10 тисяч. Тут, у Лівані, наша громада дуже креативна і мо­більна, дуже пат­ріо­тична і співчутлива (може тому, що це переважно жіноча громада).

Ми проводимо багато благодійних акцій, допомагаємо українським дітям, нашим захисникам на передовій. Зараз там часто п’ють ліванську каву, лікуються ліванськими препаратами, закутуються (вслухайтеся!) у куфії – так називають ще “арафатки”, які ми в основному передаємо “морпіхам”. Наші діти надсилають листи і малюнки. Це виглядає дуже зворушливо. А зовсім недавно ми відвідали табори і школи сирійських біженців.

Їх тут 1 млн 800 тис., точно як у нас в Україні внутрішньо переміщених осіб. Цим я хотів підкреслити нашу солідарність із сирійцями, які також постраждали від “братньої допомоги” у вигляді жахливих обстрілів і авіаударів, а Алеппо стало символом сучасного варварства. До речі, серед дітей і дорослих у таборах і школах було багато колишніх мешканців Алеппо.

І ще хотів би згадати українських дітей у Лівані. Це надзвичайно талановиті і симпатичні майбутні українці, які вже дивують своїми танцями, співом, грою на різних інструментах. Спеціально для них ми готуємо на літо вояж у дитячий табір «Артек-Буковель». Дуже хочеться, щоб вони не втрачали контакту з Україною.

У Бейруті також функціонує громадська неурядова організація «Український культурний центр», у якому діють різноманітні творчі гуртки, спортивні секції, бібліотека, мовні курси. Нещодавно ми відзначили семирічний ювілей його створення. До речі, зараз збираємо книги відразу для кількох ліванських бібліотек.

У Лівані існують аматорські танцювальні колективи, у яких беруть участь не тільки діти і дорослі українського походження, а й корінні ліванці. Тут постійно проживають талановиті українці, зокрема піаністка Тетяна Примак-Хурі, художниця Наталка Дзядик-Хабіб та багато інших.

– Одна з Ваших перших публічних акцій відбулася 14 жовтня 2016 року, коли Посольство України в Лівані та евакуйоване Посольство України в Сирії з нагоди Дня захисника України та свята Покрови піднялися на найвищу вершину Лівану – гору Курнат-ас-Сауда (3088 м) і символічно підняли там український прапор. Який вона мала резонанс?

– Добре пам’ятаю цю першу нашу спробу «екстремальної акліматизації» – з нагоди Дня захисника України і свята Покрови команда посольства дійсно піднялася на найвищу вершину Лівану і розгорнула там український прапор. Запам’яталася сила вітру, розгорнутий прапор неможливо було втримати! Я мав досвід сходжень на Говерлу, але ця гора ще вища і це практично голі скелі, дуже мало рослинності.

Зараз я сподіваюся, що зможу з’їхати з цієї гори на лижах, але поки що не маю для цього часу. Тут дуже добрі гірськолижні траси. Резонанс у соцмережах і мас-медіа був потужний, тепер мене постійно запрошують на різні сходження і підйоми альпіністи і любителі “гайкінгу”. Одним з перших був міністр закордонних справ Лівану Джебран Бассіль, який дуже любить підніматися у кедрові гори.

– Вперше у Бейруті була організована українською громадою за підтримки Посольства України, Клубу випускників українських вишів Лівану, Українського культурного центру вистава до Дня Святого Миколая. У межах свята було проведено благодійну акцію і лотерею, зібрано кошти, ліки та подарунки для воїнів АТО і дітей-сиріт. Цим дійством Ви, напевно, здивували увесь Ліван?

– Так, 18 грудня у Бейруті, в одному з кращих театрів Лівану «Каракалла» відбулося дитяче свято Святого Миколая. Підготовка до цієї феєричної вистави тривала понад 2 місяці, що згуртувало українців і ліванців у справжню команду, яка працювала в декількох напрямках: сценарій, постановка танців, музичні номери, дизайнери, звук, освітлення, загальна режисура.

Не буду говорити про те, хто був Святим Миколаєм, бо думаю, що Ви й так здогадалися. Процитую лише один лист до Святого Миколая: “Святий Миколаю! Ми з сестричкою були дуже слухняними цілий рік, тому просимо тебе принести нам іграшковий пісок, що не висихає (здогадайтесь, що це?!). І хай в Україні буде мир. Дуже тебе любимо і чекаємо.”

У рамках свята було проведено благодійну акцію і лотерею, зібрано кошти, ліки й подарунки для воїнів АТО та дітей-сиріт. З особливою любов’ю збирали подарунки для наших бійців, знову було багато дитячих листів. Хочу із задоволенням відзначити, що Ліванський театр танцю Каракалла – це яскравий феномен у світі танцю, це один з кращих колективів арабського світу, крім того, це унікальний місток між українською і ліванською культурами: 17 років тому майстер танцю Тетяна Таран першою потрапила в театр, а зараз тут працює 17 українців, які є окрасою театру. У цьому храмі мистецтва панує велика повага до української танцювальної творчості!

– У грудні відбувся круглий стіл «Українсько-ліванська співпраця в галузі туризму» за участю 40 туристичних компаній. Серед них був і стриянин Орест Йосипчук. Які перспективи у сфері туризму і, зокрема, нашого краю обговорювалися під час цієї зустрічі?

– Ще одна важлива галузь співпраці – туризм, і тут нам потрібно подолати стереотипи в сприйнятті наших країн. Саме для цього ми провели в Бейруті круглий стіл «Українсько-ліванське співробітництво у сфері туризму», в якому брало участь більше 40 туристичних компаній. Українську делегацію очолювала Ганна Романова, голова підкомітету ВР з туризму.

Завдяки авіакомпанії «UM Air», ми запросили велику групу журналістів 5 каналу, 24 каналу, Інтерфаксу і ін., в результаті чого в Україні з’явилося багато об’єктивної інформації про Ліван. Ліван дуже компактний. Але разом з тим, тут на один квадратний кілометр концентрація «історичного наповнення» в десятки, а то і в сотні разів вище, ніж в Європі або Америці. Стародавня Фінікія, Еллада, Олександр Македонський, Римська імперія, мамлюки, хрестоносці, Османська імперія, французький протекторат… А для християн важливо, що Ліван – це частина Святої Землі.

Тут, в залежності від особистих переваг, будь-яка людина може знайти свій інтерес. Наприклад, любителі паломництва можуть насолоджуватися відвідуванням святих місць, монастирів, в тому числі православних і греко-католицьких. Сайда і Тір – біблійні Ханаанські міста. Святий Шарбель – родом з Лівану, тут багато місць, пов’язаних з ним.

Любителям античної історії надасться відмінна можливість насолодитися поєднанням різних епох (Фінікія, Еллада, Стародавній Рим, Візантія) в історичних пам’ятках (Біблос, Баальбек, Тир). Любителям військової історії цікаво буде побачити цілий ряд фортець, де воїни різних епох (армія Олександра Македонського, мамлюки, хрестоносці, османи) залишили свій фортифікаційний слід (відвідайте Тріполі, Сайду).

Хто любить східну екзотику з прянощами, запахом знаменитого оливкового мила, з діючими майстернями, різноманітними барвистими магазинчиками – для Вас тут східні автентичні базари («місто мамлюків» в Тріполі, старі квартали Сайди).

Хто любить сучасну архітектуру, то Бейрут – місто, яке здивує Вас багатьма нестандартними архітектурними рішеннями міського простору.

Хто з туристів віддає перевагу природі – для таких тут унікальна можливість відвідати Джейта Гротто – підземний світ двох величезних печер з найдивовижнішими сталактитами і сталагмітами. Взагалі, природа Лівану не залишає байдужим нікого: круті гори, бірюзове море і, звичайно, знаменитий ліванський кедр.

Для гурманів тут просто рай. Ліванська кухня – одна з п’яти найвідоміших у світі, а ліванське вино успішно конкурує на світовому ринку з найкращими марками вин.

– 11 січня була підписана перша у 2017 році українсько-ліванська угода про співпрацю між Українським Католицьким Університетом (м. Львів) та Університетом Нотр Дам в Луайзе. Згодом святкову староноворічну літургію українською мовою вперше у ліванському місті Захле провів президент УКУ, Єпископ Борис Гудзяк. Яка основна мета цієї угоди і хто був її ініціатором?

– Ці два університети тісно співпрацюють вже кілька років. І цьогорічний спільний науковий симпозіум «Світова історія через призму Лівану», в рамках якого була підписана угода, був присвячений в основному історії східного християнства. До речі, таку угоду свого часу підписала і Львівська політехніка з Ліванським американським університетом.

А на Старий Новий рік, 14 січня, в ліванському місті Захле дійсно вперше відбулася святкова староноворічна літургія українською мовою, яку провів Єпископ УГКЦ Борис Гудзяк. До свята приєдналися місцеві українки зі своїми сім’ями. Треба додати, що у Лівані також є греко-католики. Вони називають себе “рум-католік”. Офіційно це Мелькітська греко-католицька церква.

Це історично дуже багата церква з цікавими традиціями, за величиною – друга після Маронітської церкви східна Католицька церква (1,6 млн чол.). З іншою ліванською церквою – греко-православною – ми провели поминальний молебень за жертвами Голодомору 1932-33 рр. Це відбувалося у самому серці Бейруту – у церкві Св. Георгія. Це дійсно вражає, коли стоїш у церкві, якій може бути понад тисячу і навіть дві тисячі років, і таких церков у Лівані багато.

– Результатом Вашої дипломатичної роботи в Канаді було те, що у нашого рідного міста Стрий з’явилося місто-побратим Вегревіль. Чи слід очікувати тепер стриянам появи міста-побратима у Лівані?

– Ми активно працюємо над проектами міст-побратимів, в першій черзі – великі міста. Але є вже думки і з приводу Стрия. Цілком можливо, що ми “подружимося” ще з одним ліванським містом.

– Слідкуючи за Вашою роботою на новому поприщі, не можна не помітити уваги іноземних журналістів до Вашої персони. Що найбільше їх цікавить: війна в Україні, перспективи на міжнародній арені, культура, освіта…?

– Уже моє перше інтерв’ю одній з ліванських провідних газет “Ан-Нагар” викликало тут бурю емоцій. Дехто, як розповідали мої друзі, був “несамовито лютий”. Показовим у цьому питанні стало також моє нещодавнє інтерв’ю газеті «Аль-Джумхурія» (“Республіка”), яке вийшло 9 лютого цього року. Основний наголос під час інтерв’ю було зроблено на висвітленні ситуації в Україні, пов’язаної з військовою агресією РФ проти нашої держави, стану та перспектив розвитку українсько-ліванських відносин, позиції української сторони щодо врегулювання сирійського конфлікту.

Звичайно, не оминули питання, що найбільше турбують і об’єднують наші країни. Це наявність в Україні та Лівані великої кількості біженців та внутрішньо переміщених осіб, спричинені агресивною імперською політикою Москви. До речі, публікація набула такого резонансу, що була поширена ще чотирма провідними ліванськими інформаційними агентствами та охопила велику кількість читацької аудиторії країни.

Також ліванців захоплює українське мистецтво, особливо танці та балет.

– У Лівані пройшов перший український кінофестиваль. Ви провели свято до Дня гідності та свободи в приміщенні Посольства, де презентували книжку «111 днів Майдану» Юлії Орлової. Гучно відсвяткували новорічно-різдвяні свята. Організували грандіозний концерт «Українська зима» – перший у проекті «Українські вечори у Лівані». Ви проводите збірки коштів для дітей воїнів АТО, для самих бійців АТО. Це надзвичайно потужний старт на новій посаді. Що далі?

– Цей рік ми почали з відзначення у нас в посольстві Старого Нового Року. На святі були присутні понад 170 осіб, серед яких було чимало маленьких дітей. Свято супроводжувалося конкурсом на краще приготування куті, в якому взяло участь 11 кулінарок. Страви відрізнялися не тільки оригінальною і креативною подачею, але й цікавим смаком, адже до традиційних українських рецептів додалися ліванські інгредієнти. Підкріпившись кутею, прекрасні артисти з ансамблю «Онуки» зробили староноворічне свято в Посольстві України в Лівані яскравим і незабутнім.

За ініціативи Посольства України і в рамках 23-го Фестивалю європейського кіно в Бейруті у кінотеатрі «Метрополіс» на початку лютого відбувся показ української стрічки «Моя бабуся Фані Каплан». Ми запросили до Бейрута на цю подію режисера фільму Олену Дем’яненко.

А вже через два дні, 5 лютого, ми розпочали новий проект «Українські вечори в Лівані», і в його рамках відбувся перший концерт «Українська зима» в театрі танцю Каракаллі, у якому перед шанувальниками української музики виступив бандурист-віртуоз Ярослав Джусь. Весь зал співав українською “Джінгл белс” і “Добрий вечір тобі, пане господарю”.

9 березня, на Шевченківські дні ми відкрили «Український парк» в Бейруті (Баабда), де в майбутньому буде споруджено пам’ятник Тарасу Шевченку. Це результат нашої плідної співпраці з місцевими депутатами і мером Баабди Антуаном Хелу. Ми посадили калину, доповним її синьо-жовтим квітковим панно. Доводиться працювати ще й в ролі інженера та архітектора, і тут ми маємо дуже потужну команду.

27 квітня плануємо провести другий концерт «Українське танго» в рамках проекту «Українські вечори в Лівані». Гостями з України на цей раз будуть музиканти гурту «КиївТангоПроджект».

Далі буде презентація Києва як господаря пісенного конкурсу «Євробачення», яка, сподіваюся, стане подією в культурному житті Лівану. 7 травня ми організовуємо виступ в Бейруті учасників українського відбору на «Євробачення-2017» Арсена Мірзояна та Тоні Матвієнко.

Незабаром у Лівані також пройде українсько-ліванський бізнес-форум за участю з українського боку представників аграрного сектору, металургії, енергетики, будівництва та з ліванського – представників інвестиційних компаній, банківського сектора, виробників фруктів та овочів, оливкової олії та вина.

Очікуємо, що цієї весни відбудеться підписання Угоди про співпрацю між Київським національним університетом ім. Т.Шевченка з Ліванським університетом. Наразі сторони опрацьовують проекти документів.

Цей рік для нас є ювілейним, роком 25-річчя встановлення дипломатичних відносин з Ліваном (це буде 14 грудня). Ми плануємо великий Український фестиваль у листопаді-грудні, в якому візьмуть участь багато яскравих талантів українців Лівану і гості з України. Це будуть художні та книжкові виставки, концерти, ми плануємо виступ Джамали, концерт українсько-ліванської піаністки Т. Примак-Хурі, інших зірок. І, як ще одна родзинка, уже ІІ Український кінофестиваль у Лівані, який на цей раз пройде у 6-ти містах Лівану – Бейруті, Тріполі, Захле, Сайді, Тірі і Набатіє.

– Про рідний край не забуватимете?

– Завдяки сучасним технологіям я практично щодня спілкуюся з “рідним краєм”. Зараз розпочали приготування до Міжнародного фестивалю української ретро-музики ім. Богдана Весоловського, який цього року відбудеться 25-27 серпня у Полтаві. Хотілося б, щоб земляки підтримали цей фестиваль і взяли у ньому активну участь. З гіркотою сприйняв звістку про вандалізм у Стрию. Шкода, але нашої магнолії біля краєзнавчого музею вже нема. Думаємо посадити ще одну магнолію біля будинку Весоловського, але зараз з’явилися сумніви. Тому у думках я щодня у рідному краю, а про нього мені не дають французькі вивіски по всьому Лівану. Це звучить так: “Казіно ду Лібан”, “Електрісіте ду Лібан” і т.д. Сподіваюсь, Ви зрозуміли. (І.Осташ народився у с. Дуліби Стрийського р-ну, – прим. автора).

Розмовляла Наталія КАРПЕНКОВА

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: