Читачі «Фортуни» про День пам’яті жертв голодомору

Президент України, підтримавши ініціативу громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв, Державного комітету у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення, ухвалив у країні День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Заходи, присвячені цьому дню, щорічно проходять у четверту суботу листопада.

Спочатку Указом Президента України від 26 листопада 1998 року остання субота листопада оголошувалась Днем пам’яті жертв голодомору, потім Указом від 31 жовтня 2000 року цей день став іменуватися Днем пам’яті жертв голодомору і політичних репресій.

У 2007 році, згідно з Указом Президента України № 431/2007 від 21 травня 2007-го, в назву цього пам’ятного Дня були внесені зміни: «Внести до Указу Президента України від 26 листопада 1998 року № 1310 (1310/98 ) «Про встановлення Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій» (в редакції Указу від 15 липня 2004 року № 797 (797/2004) зміни, виключивши у назві та тексті слова «та політичних репресій».

Традиційно в цей день  біля Меморіального знаку жертвам голодоморів, що поблизу села Добряни, Стрийського району та на території меморіального комплексу «Борцям за волю України, що в м. Стрию проходять панахиди і заходи, приурочені трагічній сторінці нашої держави. Усі свідомі громадяни запалюють свічку пам’яті, вогник якої зігріває душі загиблих…

Ми поцікавилися у читачів «Фортуни», як вони у цей день вшановують пам’ять  жертв голодоморів в Україні?

Оксана ФЕДЬКО, вчитель української мови та літератури в ССШ №4

Так, я багато читала про голодомор в Україні. При­гадую, що перший раз читала «Жовтий князь» Ва­силя Барки в Різдвяні свята, коли святковий стіл ломився від наїдків. Було важко… і страшно, щоб ні­коли не повернулася та страшна влада, яка прирекла на смерть хлібодарів. Скажу більше: мама роз­повідала мені, що запам’ятала голодомор на західній Україні 1947 року.

Мій дідусь не повернувся з війни: пропав безвісти. А до бабусі прийшли більшовики і забрали все зерно зі скрині – це у вдови з двома ма­лень­кими дітьми! Я вважаю, що про голодомор потрібно говорити- кричати! Вивчати твори, де описуються ті страшні події: щоб ніколи не повторилися ті страшні часи. А ми маємо пам’ятати ті мільйони «невинно убієнних» людей, згадувати їх у своїх молитвах. Запалити свічку пам’яті, повісити чорну стрічку на прапор – це святе. Так має робити кожен свідомий українець.

Оксана БІСИК, завідувач дитячої бібліотеки-філії №6 Стрийської МЦБС

Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться однією з найстрашніших сторінок нашого минулого, явищем породженим тиранією, нелюдською системою,  в якій людина втратила не лише гідність, пра­во на свободу, але й право на життя. Про голодомор знаю багато, читала різну літературу. Вважаю пра­вильним, що на державному рівні вшановується пам’ять жертв голодоморів в Україні.

Хотілось би, щоб ЗМІ більше висвітлювали тематику голодомору і не тільки напередодні чергової сумної дати. Зазвичай відвідую заходи, приурочені Дню пам’яті жертв голодомору й обов’язково запалюю свічку на вікні, вивішую прапор з чорною стрічкою. На мою думку,  потрібно більше проводити заходів для дітей.

У нашій бібліотеці до Дня пам’яті жертв голодомору ми проведемо виставку-айстопер: «Розп’ятий голодом український народ», урок-реквієм: «Кожен спогад, мов свята зернина», урок-реквієм: «Ніколи не забудемо». У Центральній міській бібліотеці колеги оформлять тематичне бібліовікно.

Діана ІВАНЧУК, завідуюча меморіальним комплексом «Борцям за волю України»

Голодомор – акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом та урядом СРСР у 1932-1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, де переважну більшість населення становили українці, з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Тоталітарна система діючи такими кроками як – насильницьке вилучення продовольства, блокада сіл і цілих районів, ведення заборони виїзду за межі України, згортання сільської торгівлі, проведення репресій щодо незгодних – створила для українців життєві умови, які були розраховані на їхнє фізичне знищення.

У 2006 р. в Україні було законодавчо закріплено визнання Голодомору 1932-1933 років актом геноциду проти українського народу, а в 2010 р. визнано винними його організаторів – Й. Сталіна, В. Молотова, Л. Кагановича, П. Постишева, С. Косіора, В. Чубаря, М. Хатаєвича. Ознакою будь-якої цивілізованої нації є наявність у неї історичної пам’яті, передусім, – пам’яті про свої національні трагедії. Саме історична пам’ять є запорукою формування політичної нації, а на її основі вже громадянського суспільства.

Тому є таким важливим визнання трагічних подій 1932-33 рр. на державному рівні. В музеї меморіального комплексу «Борцям за волю України», де я працюю, щорічно організовується тематична виставка, яку відвідають багато дітей, або безпосередньо проводяться виховні години щодо Голодомору в Україні в стрийських школах. Меморіальний комплекс є тим місце, де біля могли жертв НКВД в Стрийській тюрмі вшановується пам’ять жертв голодомору і політичних репресій, де проводиться панахида, де запалюється символічний хрест із свічок.

Я особисто завжди також встановлюю запалену свічку пам’яті на вікні власного помешкання. Не дивлячись, що тема голодомору достатньо висвітлюється в ЗМІ, проводяться тематичні виховні години серед учнівської молоді, але дивує щорічне зменшення людей, не тільки на панахиді, але і відсутність у багатьох житлових будівель Стрия запалених лампадок на підвіконниках, хоча це і субота – для більшості вихідний день.

Тому закликаю людей у цей пам’ятний день, який припадає цього року на 25 листопада прийти на панахиду, приєднатися до акції «Запали свічку», не бути байдужим, адже це наша історія – її трагічна сторінка, яку вже не змінити, але яка служить засторогою для майбутніх поколінь.

Оксана МЕЛЕНЬ, заступник голови Стрийської районної  державної адміністрації

Голодомор – це системна і послідовна політика тоталітарного сталінського режиму, спрямована на упокорення Українського народу, що прагнув державності. Голодомор забрав близько 10 мільйонів життів. Сьогодні спостерігаємо подібну ситуацію, коли Росія чинить збройну агресію проти українців на сході нашої держави. Вважаю правильним, що на державному рівні вшановується пам’ять  жертв голодоморів в Україні.

Зрештою, по-іншому не може бути, бо народ, який не знає минулого, не може мати майбутнього. Цього року Україна відзначає вже 85-ті роковини голодомору 1932-1933 років. На мою думку, в пресі, на радіо і телебаченні недостатньо інформації про  жахіття голодомору і його наслідки. Дана тема, в основному, висвітлюється напередодні чергової річниці вшанування пам’яті жертв голодоморів.

Заходи, які проходять на теренах Стрийщини обов’язково  відвідую. І не тільки, як посадовець, але за покликом душі і серця, оскільки моя родина також, свого часу, постраждала від сталінської політики. Свічку на вікні запалюю, а прапор не вивішую, оскільки проживаю у багатоквартирному житловому будинку. Вважаю, що у цей день потрібно проводити різноманітні просвітницькі, скорботні заходи та акції. Але найголовніше, щоб кожний свідомий українець віддав шану невинно загиблим та згадав їх у своїх молитвах.

Андрій БІНАС, священик

Про геноцид (голодомор) в Україні знаю в основному з документальних джерел. Також окремі розповіді є від бабусі моєї дружини, яка в тому часі проживала у Полтавській області. Хоча найбільше враження на мене ще в дитинстві справив фільм «Голод-33» за мотивами повісті Василя Барки «Жовтий Князь». Звичайно, що є обов’язок перед усіма невинно убієнними українцями вшановування пам’яті жертв голодоморів в Україні на державному рівні.

Для цього потрібно подавати якомога більше інформації у ЗМІ. На мою думку, насамперед, важливо висвітлювати величезну кількість незаперечних фактів про геноцид українського народу. Наступне подання опрацьованої статистичної інформації, яка буде наочно показувати наскільки масштабною є ця трагедія для нас. Відтак, описувати джерела, де кожен зможе ще більше дізнатись про голодомори в Україні.

Заходи, які приурочені Дню пам’яті жертв голодомору і політичних репресії відвідую завжди, але як священик розумію, що найкращою пам’яттю за невинно убієнними в часі геноциду буде відслужена Свята Літургія та Панахида у храмі за їхні душі. Також дуже гарна традиція запалювати свічку на вікні, як символ пам’яті жертв голодомору. На мою думку, у цей день ми повинні, насамперед, знайти час на молитву за усіх жертв геноциду в Україні, це буде найкраще вшанування їхньої пам’яті і жертви.

Розпитувала Наталія КАРПЕНКОВА

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: