СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ ОКСАНИ БАНДЕРИ, НАЙМОЛОДШОЇ СЕСТРИ ПРОВІДНИКА ОУН СТЕПАНА БАНДЕРИ

Оксана Бандера, наймолодша сестра Провідника ОУН Степана Бандери, дочка отця Андрія та Мирослави Бандери, народилася 22 грудня 1917 року в селі Старий Угринів.  Коли їй виповнилося чотири роки – померла мати. Через важку втрату матері та постійне переслідування батька за його політичну діяльність,  дитячі роки провела на Тернопіллі в отця Івана і тети Люби Чарторийських у Кобиловолоках (1922-1933).

Там закінчила народну школу. По закінченні школи Оксана Бандера переїхала на Стрийщину і вступила тут до гімназії класичного типу. Перші два роки  жила з батьком о. Андрієм у с. Воля Задеревацька, звідки щодня добиралася возом до Лисовичів, де пересідала на потяг до Стрия. Згодом, навчаючись у гімназії, вона жила в бабусі у Стрию. На час навчання припадає її остання зустріч з братом Степаном у 1933 році перед його арештом.

Їй тоді було 16, а Степанові – 24 роки. З приходом на західну Україну «перших совітів» репресії не могли оминути родини Степана Бандери. 22 травня 1941 року енкаведисти ув’язнюють Оксану разом із батьком та сестрою Мартою. Після виснажливих допитів родину розлучили: батька відправили в станіславівську тюрму, а Оксану з Мартою – на Сибір. Рідні сестри Бандери уникли негайного фізичного знищення тільки тому, що їх тримали в тюрмах як «члєнов сєм’ї врага народа» і як останній засіб впливу: по-перше – на Степана Бандеру, по-друге – на весь національно-визвольний рух України.

Їх примушували до зради, але вони не відступили від своїх переконань, за що заплатили сповна. 1953 року сестер відвезли до Москви, де запропонували написати відкритого листа воякам УПА із закликом припинити боротьбу і здатися. За це їм обіцяли свободу і проживання в столиці з усіма вигодами. Вони відмовилися, і їх знову повертають у табори. В 60-х їм видають паспорти, але не дозволяють їхати в Україну.

В 1982 році на чужині помирає Марта. Здається, така ж доля чекає й на Оксану. Але в 1989-му, завдяки старанням уже нової хвилі українських політв’язнів Опанаса Заливахи, Зеновія Красівського та майбутнього отця Ярослава Лесіва, 82-річна Оксана Бандера по 48 з лишком роках неволі повертається на Батьківщину в гірське село Козаківка, що на Івано-Франківщині, де тоді  проживала сестра Володимира з дочкою Мирославою та її сім’єю. Навіть повернувшись на Батьківщину, зазнала поневірянь – її до 1991 року не хотіли прописати і не видавали пенсії, в Долинському РАЦСі казали: «погостювала і вертайся в Сибір, бо через тебе всіх вивезуть, в кого ти живеш».

Останні роки Оксана жила з онукою сестри Володимири Оксаною Бандерою-Піжик і її сім’єю у Стрию. Завдяки місцевій владі їй у 2004 році дали квартиру та обрали почесною громадянкою.  На 90-ліття їй вручили орден Княгині Ольги III ступеня, але вона була знічена такою увагою.

Казала: «Не одна я відбула заслання». До 90 років Оксана Бандера ходила до місцевої церкви на всі літургії, духовні практики, маївки, молебні, вервиці, а в останні роки життя, коли сили почали її покидати, намагалася довго перебувати в молитві вдома. Раділа, коли на церковні та національні свята навідувалися побратими по духу.

Її помешкання завжди було відкрите для всіх людей, хто хотів з нею поспілкуватися. Вона була свідома, яку велику жертву за народ склала її родина, хоч завжди намагалася уникати пафосу та позірного патріотизму. Казала: «Я пишаюся долею моїх рідних, які, як незчисленна кількість українських людей, віддали життя у боротьбі за державність».

Оксана Бандера відійшла у вічність 24 грудня 2008 року. Поховали її в Старому Угринові на цвинтарі, поблизу перепохованої сестри Марти, де поховані її матір Мирослава, дідусь і бабця Голодзінські.

У день смерті, 24 грудня 2008 року, в селі Кобиловолоках Теребовлянського району на Тернопіллі, де пройшло її дитинство, на сільраді встановили меморіальну дошку Степану Бандері на честь 100-ліття від дня його народження – таким чином Оксана Бандера розділила славу свого рідного брата, однак, напевно, у майбутніх поколіннях українського народу вона буде заслуговувати не меншої поваги і вшанування.

Христина ПІЖИК

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: