Правда про дитячу брехню

Дорослі часто зустрічаються з таким явищем, як дитяча брехня. Що ж робити, як її виявити і чи існують засоби профілактики для такого негативного феномену.

Існує декілька причин того, що дитина говорить неправду:


— щоб справити враження і утвердити власне добре уявлення про себе;
— домогтися похвали чи вияву любові;
— приховати свою істинну провину, щоб уникнути покарання;
— виразити свою ворожість чи неприязнь до людини;
— щоб не втратити прихильності і любові батьків;
— демонстрація соціально прийнятної поведінки;
— страх перед різного роду неприємностями — болем, голодом, осудом, приниженням, невдачею тощо.


І способи обману можуть бути різними: усними, письмовими, мімікою, певною дією або відсутністю дії, мовчанням, тощо. Існує і безліч видів брехні, як дітей, так і дорослих може бути прямою протилежністю правді (не чорне, а біле) чи являти собою частковий відступ від неї (перебільшення в розповідях, словах в компліментах, формулах етикету тощо).


Діти вороже ставляться до запитань-пасток, які змушують їх вибирати між солодкою брехнею та гіркою правдою. Якщо ви наперед знаєте відповідь, не ставте запитань. Не провокуйте дитину на нову неправду, не заганяйте її у глухий кут.


Іноді і сам характер запитання змушує дитину брехати. А це завдає зайвого удару по її самолюбству. Краще сказати, що вам усе відомо, і пояснити дитині, що треба було зробити і як себе повести.


З усіх способів припинити неправду найгірший — намагатися залякати дітей. Бурхлива негативна реакція на неправду дитини тільки підсилить її потребу все більше і більше брехати, вона відчує себе ще невпевненою й намагатиметься знайти можливість заслужити похвалу і водночас уникнути покарань, докорів.


Разом з тим ворожість дитини лише підсилиться через те, що з нею грубо повелися. Не читайте дитині нотацій і не кричіть на неї. Інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися, що не чує. Отже, дитина змушена вам брехати, щоб зберегти вашу довіру.


Крім того, дорослі постійно плутають фантазії і кольорову уяву дитини інтерпретуючи це як, так звану, «безневинну неправду».


Дитина розуміє, що у деяких випадках дорослі говорять неправду, і легко знаходить собі виправдання, коли сама бреше. Дорослі так часто говорять неправду, що деколи вже й самі не розуміють: де правда, а де брехня.


Адже, як влучно сказала Марія Ебнер-Ешенбах: «Найнебезпечніше — це крапля правди з високим вмістом брехні». І найнебезпечнішою ця «краплина правди» є для свідомості дітей, адже вони все переймають від дорослих, і саме від нас вчаться життю. Тож, придивіться до себе, а тоді прислухайтесь, що говорить ваша дитина і як вона поводиться, у 90% ви знайдете аналоги власної поведінки і впізнаєте у дітях себе.


Дитина дуже швидко починає розуміти, «мистецтво подобатися — це мистецтво обманювати».


Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява — дарунок властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його і не плутайте з руйнівним явищем брехні.


Найкращий перевірений спосіб боротьби з дитячою брехнею — це профілактика родинним затишком і розумінням. Любляче оточення, де дитина почуватиметься потрібною, бажаною, люблячою, неповторною, виховає в дитині такі чесноти, як правдолюбство, вірність, щирість, відкритість, самодостатність.


Чим комфортніше дитина почуватиметься в товаристві батьків, вчителів і взагалі дорослих, чим частіше її хвалитимуть і підбадьорюватимуть за реалізацію хороших вчинків, тим кращим складається у неї уявлення про саму себе і тим рідше у неї виникатиме потреба говорити неправду.


Якщо батьки стосовно дітей будуть демонструвати довірливі, дружні стосунки співпереживання, прийняття і розуміння, тоді у дітей зникне бажання, а головне — потреба — у брехні. Будьте щирими друзями для своїх дітей, і ви врятуєте їх від неприємностей пов’язаних з брехнею.


СТЕЦЬКО Наталія Юріївна,
практичний психолог Братківської СЗОШ І-III ст.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: