Одна родина за столом…

Музейні посиденьки із союзянками з Сокаля відбулися нещодавно у меморіальному музеї Ольги Бачинської, що в Стрию. Ірина Мандрик, Ольга Ровецька та Галина Ващук ділилися своїми знаннями й дослідженнями у писанкарстві, вишивці та просвітянській роботі загалом. Організувала зустріч науковий працівник музею Романа Савчин. Її вступ був про дух мистецтва, який панує у стінах музею, де проживала непересічна жінка, сподвижниця усього українського й головно – вишиванки – Ольга Бачинська.

Нагадаємо, що напередодні Пасхальних свят відкрилася виставка побужанських писанок «Великодній оберіг». І до Стрия вони «приїхали» з міста Сокаль. А писали їх з любов’ю та молитвою майстрині Ірина Мандрик та Ольга Ровецька. Пані Ірина – голова місцевого осередку «Союзу Українок», а Ольга Ровецька і Галина Ващук – членкині товариства.

Одна родина за столом… Ці слова відомої пісні крутилися в голові упродовж усієї зустрічі в музеї. Гості з таким натхненням і непідробною любов’ю розповідали про свою творчість і роботу, що мимоволі «запалювався» цим вогником і виникало непоборне бажання й собі спробувати. Жінки мали мрію відтворити усю колекцію сокальських писанок.

І вони це зробили. Далі взялися за писанки Холмщини. Тепер у часі Великодніх свят їхній графік майстер-класів з писанкарства настільки щільний, що не встигають як інші ґаздині до свят все в домі зробити. Та рідні з розумінням ставляться до їхнього покликання й усіляко сприяють.

У Стрию ж сокальські майстрині більше уваги приділили вишивці. Вони привезли з собою давні та сучасні вишиванки, характерні для їхньої місцевості. Ірина Мандрик розповіла про титанічну пошукову роботу з відродження та популяризації сокальської вишивки, яка є дуже відома й експонується в музеях не тільки Львівщини, а й США та Канади. Незабаром вийде на екрани документальний фільм молодих митців «Спадок надії» про роль вишиваної сорочки у житті українців, де серед розмаїття вишиванок буде розповідь і про сокальську.

Власне, представлені сорочки мають той же крій, що і по всій Україні – хрестом. А далі пішли відмінності: рукави пришивалися мережкою і вони є довшими, з манжетами. У більшості з них орнаменти на рукавах різні (аби не бралися вроки). Комір довгий і по краях вишитий. У давнину на Сокальщині казали: у якої дівчини був більший комір на сорочці, то за неї давали більше віно (посаг).

До ХІХ ст. вони вишивалися геометричними візерунками. Згодом, додалися рослинні елементи, але манжети продовжували вишивати геометричними орнаментами. До 20-х років минулого сторіччя ці візерунки були виключно чорні. Спитаєте чому? За легендою, у 1519 році монголо-татари напали на сокальський край. І були вбиті чи вивезені всі чоловіки. Й жінки, оплакуючи свою гірку долю, поклялися до двадцятого покоління носити вишиті чорними нитками сорочки; їх одягали і на весілля, і в свята.

Пізніше з’явилися кольорові вкраплення в орнаментах. Ірина Мандрик демонструвала привезені сорочки, і не тільки показувала, а й розповідала історію кожної з них. Ось, наприклад, була сорочка з вишитим тризубом. Її у свій час сховали у скриню і закопали на городі, бо за таке зухвальство власника вишиванки могли вбити. Через десятки років, коли родина повернулася з Сибіру, скриню відкопали, і сорочка стала надбанням Сокальщини.

«Є речі, на які ніколи не підніметься рука, щоб їх викинути. Ось так, відкривши бабусину скриню, я знайшла там справжній «скарб» – одяг бабусі Михайлини, і бережу його як родинну реліквію», – розповіла Галина Ващук.

Союзянка не тільки продемонструвала оригінальну вишиту сорочку, болібарок, запаску, ще й заспівала пісню «Чи я люблю тебе», під яку бабуся, будучи при надії, вишивала в очікуванні коханого, якого забрали (він так і не повернувся) у далеких 40-х роках минулого століття. Особливістю цього вбрання є червона стрічка «герасівка».

Стрийські союзянки, які прийшли на зустріч, не шкодували компліментів для посестер та ділилися своїми творчими здобутками. Зокрема, почесний голова місцевого осередку «Союзу українок» Любов Камінська розповіла про перший в Україні клуб вишивальниць, що було створено у далекому 1964 році в Стрию при літературно-мистецькому об’єднанні «Хвилі Стрия» і який діє досі.

Нині його очолює Ольга Савчин, яка разом зі своїми підопічними зі школи «Шляхетних панянок» нещодавно випустила у світ гарний кольоровий альбом-книгу зі взірцями вишиванок, серед яких є і сокальські. Пані Ольга подарувала книгу гостям на згадку про приїзд до Стрия. Також висловила своє захоплення побаченими сорочками й писанками, та й самими майстринями, поважна стрийська союзянка Ярослава Швед.

Ліричної нотки таким заходам додає гарна українська пісня. Для гостей цього разу співали вихованці Стрийської дитячої школи мистецтв Соломія Ревінковська, Софійка Ковташ та Данило Гринкевич. А коли заговорили про різні форми заохочення школярів до відвідин музеїв, Галина Ващук запросила присутніх старшокласниць із ЗОШ №2 до гаївок. Такий «інтерактивчик», як вона його назвала, сподобався присутнім.

На завершення директор Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» Галина Верес подякувала гостям за співпрацю і вручила традиційну музейну подяку. «Наші сьогоднішні гості – люди, одержимі любов’ю до творчості, вишивки, збереження традицій, – зазначила пані Галина. – І ця зустріч, сподіваюся, стане початком тривалої й тісної співпраці.

Незабаром наш музей відзначатиме 85-річчя і ми готуємо для стриян і гостей цікаву ювілейну програму музейної весни. Зокрема, саме в музеї О. Бачинської плануємо розмістити виставку вишиванок з різних регіонів. Бо вишиванка – це і краса, і наша історія».

Колись дівчата та жінки багато вишивали. І не тільки народне мистецтво Сокальщини оригінальне і своєрідне. Кожен регіон України має свої особливості. І чим більше знатимемо, тим більше шансів того, що давнє мистецтво не тільки не втратиться, а й отримає «друге дихання». 18 травня – День вишиванки. Є ще час підготуватися як слід до цього свята. Віримо і знаємо, що Стрий і стрияни у цей день причепуряться у вишиванки, які є символом незламної і незалежної України.

Наталія КАРПЕНКОВА. Фото автора

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: