Микита Юдін: «Без добровольців ми б цю війну не витягли»

Цей 25-річний хлопчина із Запоріжжя з самого початку російсько-української війни прагнув попасти на фронт, але у військкоматі його вперто не брали за станом здоров’я. У Микити ниркова недостатність і тричі на тиждень йому в стаціонарній клініці потрібно лягати під гемодіаліз, в іншому випадку – смерть. Проте, ще три роки тому він частково домігся свого – прийшов у Хортицький полк і потрапив на блок-пост недалеко від міста. Потім був Правий сектор і блок-пост у Гуляйпільському районі біля кордону з Донецькою областю. А коли пости прибрали, він став волонтером.

Микита сам вийшов на 72-у ОМБР (окрему механізовану бригаду) ЗС України і замполіт попросив його допомогти з маскувальними сітками. Так Юдін з іншими волонтерами почав плести сітки в його рідній 58-й школі. Треба сказати, що тут взагалі дуже патріотично налаштовані педагоги.

Вони ще в 2014 році організовували збір посилок для передачі в АТО. А в кінці 2016 року Юдін з маскувальними сітками поїхав у розташування 72 ОМБР, де і познайомився з бійцями. Він вважає, що це найкраща бригада в ЗСУ. З тих пір тільки туди і їздить. Ось і зараз Микита тільки повернувся з Донбасу, де пробув з хлопцями три дні.

– Але кажуть, що зараз армія забезпечена всім необхідним?

– Треба допомагати, все одно, – відповідає він. – Хлопцям не вистачає підтримки: 72-й бригаді моральної, а ось добровольцям, Правому сектору та батальйону ОУН все ще потрібна і матеріальна, у вигляді тих же продуктів та іншого. Адже їх цим не забезпечують – що волонтери привезли, тому вони і раді, – говорить Юдін. – А я коли приїжджаю до хлопців 72-ї бригади, вони кажуть: «Микита, та навіщо ти привіз нам стільки? Ти просто приїжджай, ми тобі раді!». Хоча везу, звичайно, ноші, маскувальні сітки, «Спрей» від комарів, серветки та ін.

– Своєю машиною їдете?

– Ні. Звичайною рейсовою маршруткою із Запоріжжя до Красноармійська, а там мене зустрічають. Беру одну сумку, але буває під 80 кг. Везу ще свою форму і бронежелети про всяк випадок, хоча і розумію, що він мені там не потрібен. На передову не пускають, однак і там де перебуваю, чутні вибухи і постріли. А взагалі передової я не боюся, тому що дуже хочу захищати Батьківщину. За три роки війни в мене не впав патріотизм. Я починав у 2014 році з фарбування мостів у Запоріжжі: Дніпрогес, арочний міст, що з Хортиці на Правий берег, ми з хлопцями пофарбували у синьо-жовтий колір.

– Якщо добровольців не поставили на постачання, як же вони виживають, коли немає волонтерів?

– Не буває такого, щоб волонтери до них не приїжджали. Добровольці завжди і до всіх їдуть. Вважаю, що без них ми б цю війну не витягли. Особливо без Правого сектора. Він стоїть там, як брила. І буде стояти до кінця! У ньому зібралися патріоти з усієї України, в тому числі і з Запорізької області. Як ви розумієте, мова йде не про один якийсь батальнон, а про значно більші сили.

– А які настрої зараз у хлопців з 72-ї бригади?

– Вони тільки і чекають наказу йти вперед, щоб очистити Донбас від окупанта. Я спілкуюся з хлопцями, які на передовій по телефону і настрій у них дуже бойовий.

– Однак у Запоріжжі і зараз ще знайдуться люди, які не вірять, що там стоять російські війська. Ви можете однією фразою переконати їх у цьому?

– Так нехай поїдуть і подивляться. Хоч один раз посидять на передовій в окопі і самі переконаються хто в них стріляє. Коли наші хлопці захоплюють у полон ворогів з паспортами Російської Федерації з Іркутської області, Колими, Москви, Бєлгорода, Воронежа, то та сторона зазвичай від них відхрещується заявляючи, що це місцеві шахтарі. А там стоїть регулярна російська армія в перемішку з сепаратистами – ось і все. Я вже рік не називаю це АТО, а російсько-українською війною.

– А які настрої у місцевих жителів?

– 50 на 50. Багато з них до цього часу чекає «Русский мир», щоб прийшов Путін і звільнив їх від злих бандерівців. Тільки не розуміють, що втратять тоді все.

Ось випадок був в Авдіївці, яку тільки відбомбили. Бабуся отримує сухпайок і гуманітарну допомогу від ЗС України, тут же відходить і на камеру нашому телебаченню заявляє, що їх обстрілює Нацгвардія України. Це як розуміти?

– А що дивляться по телебаченню в звільнених районах?

– Новоросія-ТВ, «Зірка» і один український канал, але він дуже погано показує. Що дивляться люди на тій стороні – можна тільки здогадуватися.

– Який, на Вашу думку, тепер повинен бути кордон з Росією після війни?

– Бетонна стіна повинна проходити вздовж усього кордону з Російською Федерацією – вони на це цілком заслуговують. Після Іловайська для мене Росія померла раз і назавжди! Немає такої країни! Я тепер навіть намагаюся розмовляти тільки українською, але поки що виходить лише суржик. І в Збройних Силах України точно такі ж настрої – вже ніхто з солдатів не говорить, що це брати. Росія – це проклятий ворог. А за наших хлопців я щоночі молюся і переживаю – моя душа постійно там, з ними.

P.S. Що насправді, донечанам приніс «Русский мир», моя знайома щойно передала із Донецька: «Ціни мене тут шокували: сир від 419 руб. за кіло, м’ясо 350 руб., вершки 15% «Простоквашино» – 60 руб., ковбаса сирокопчена – більше 600 руб. І ще вразило те, що люди не посміхаються. На вулиці і в транспорті практично не говорять по телефону. Мобільний інтернет не ловить. А ще, всюди висять їх прапори, навіть на кіосках з шаурмою».

Юрій ХАРЧЕНКО,
спеціально для «Фортуни +TV»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: