Захищати Батьківщину йому не завадив, навіть, зламаний хребет

Нещодавно в Торонто (Канада) пройшли Ігри Нескорених, де серед 27 учасників від України був і колишній доброволець «Карпатської Січі», запоріжець Євген Олексенко. Він лише минулого тижня повернувся до рідного міста і погодився з нами зустрітися.

Довідка: Ігри Нескорених (англ. Invictus Games) – міжнародні спортивні змагання серед військовослужбовців та ветеранів, які зазнали травм, поранень або захворювань під час або внаслідок виконання службового обов’язку, засновані Принцом Гаррі.

Євгену Олексенко 28 років, він інвалід війни 3 групи, майстром спорту по пауерліфтингу став у травні 2017 року (на чемпіонаті України серед спортсменів-інвалідів посів 3 місце).

Входить до збірної Запорізької області з пауерліфтингу і хоче потрапити до збірної України. Він член СДЮШОР «Спартак» і є представником ШВСМ (Інваспорта). Виступати планує не тільки серед інвалідів, а й здорових спортсменів.

До речі, за мирного життя Євген спортом ніколи не займався, оскільки в дитинстві у нього був перелом спини і його взагалі звільнили від уроків фізкультури. Тому в 2014 році Євгена не взяли по мобілізації до армії, а ще раніше, в 2011 році, на строкову службу. Та хіба він міг всидіти дома, коли ворог уже майже стояв на порозі!

– Я легалізований доброволець, – говорить Євген Олексенко, – змінив кілька підрозділів, а навесні 2015 року потрапив до «Карпатської Січі». Потім влітку ми увішли уже до складу 93 бригади. Я був командиром відділу СПГ (станковий, протитанковий гранатомет). Службу проходив у Донецькому аеропорту, Пісках та інших населених пунктах. Проте, більше часу я провів захищаючи злетну смугу Донецького аеропорту біля метеовишки. Там були терикони, які слугували нам за висоту і на них ми провели майже рік. Навіть, коли аеропорт був уже не наш, то все одно ми там залишилися.

– І бачили всю трагедію, коли на кіборгів обвалилася стеля?

– Нехай хтось інший розповідає вам такі подробиці – я не хочу про це говорити. Аеропорт мав багато позицій, а не тільки старий і новий термінал. Скажу лише, що та наша позиція з метеовишкою могла бути нашою і зараз, – запевнив ветеран. Противник знаходився від нас на відстані 150, а то і 50 метрів. Ми більше відбивали напади, ніж самі йшли в атаку. А якщо і йшли то без дозволу.

– Хто нападав на вас – ДНРівці, чи россійські війська?

– І ті, і другі. Вони були поділені – в старому терміналі знаходились одні війська, в новому інші. Взагалі в Донецькому аеропорту проти нас воювало більше 5 підрозділів. Такі як «Спарта», «Сомали», «Юго-Восточная» та Православна армія і російські війська.

З 2015 року донецькі угрупування, фактично, уже знаходились під управлінням російських офіцерів. Приміром, відомий комбат Гіві був лише ширмою – за його спиною вже стояло російське командування.

– Як Ви гадаєте, ці території і люди для нас уже втрачені, чи можуть повернутися?

– Що значить повернутися? Їх можна відвоювати – це так. А от люди – чи були вони взагалі українцями? А якщо і були, то не всі. З місцевим населенням у мене мало було контактів, бо ми ж «Карпатська Січ», націоналістичний підрозділ і це дуже обмежувало спілкування з ними.

На Донбасі була організована неабияка пропаганда проти нас. До того ж, там далеко не всі чекали на нас і ми це розуміли. Звичайно, були і проукраїнськи настроєні люди, і ми потроху підгодовували місцеве населення, але на цьому наше спілкування і закінчувалось.

Приміром, це відбувалось у селі Водяному, де у нас був штаб і ми відпочивали там у 2 км від позицій аеропорту. А село Піски, що знаходилось поруч, взагалі уже не існує, бо там не залишилось більше людей, – підкреслив Євген.

27 грудня 2016 року Євген Олексенко демобілізувався. З того часу він живе в Запоріжжі. Від війни у нього залишилось міновибухове осколкове поранення спини та правої ноги. Має пошкодження великого та малого берцового нерву, нервопетію і таке інше. Кілька контузій, але вони не зафіксовані і ніхто їх не рахував. Найскладніше поранення Євген отримав у ногу 24 серпня 2015 року на День Незалежності, після якого повністю відновитися не вдалося і до цих пір.

– А як Ви поїхали на Ігри Нескорених?

– Мені запропонували побратими, бо знали, що я займався для себе пауерліфтингом. А коли повернувся додому, почав тренуватися знову. Взагалі ж, я цим зайнявся ще до реабілітації в шпиталі, щоб заново навчитися ходити і повернутися на службу. Я геть тоді не думав про змагання.

– Ви були прикуті до ліжка?

– Було таке. Найскладнішими в мене були перша і третя операції. Після першої в 2015 році я, фактично, був прикутий до ліжка кілька місяців. А потім довелось пройти через інвалідний візок, милиці, палицю і поволі я почав ходити.

– Як Вас зустріли в Торонто?

– Дуже тепло. Особливо українська діаспора. Були там і офіційні особи, тому нарікати нам немає на що. Діаспора будь що намагалася нам хоч щось показати, але насправді у нас було обмаль часу на розгляд канадських краєвидів та іншого. Проте, один із туристичних маршрутів все ж таки встигли пройти.

– В Торонто я був у резерві збірної команди України і виступав там по за конкурсом. Наша команда складалася із 27 учасників, але офіційно в різних видах спорту могло виступити лише 15. Тож на пауерліфтинг від нас залишили лише одну людину, яка і виграла золоту медаль.

Взагалі українцями було здобуто 8 золотих медалей. В змаганнях взяли участь 17 країн і майже всі вони члени НАТО. Сильні та багаточисельні (по 90 чоловік) були команди від США, Канади та Англії.

Юрій ХАРЧЕНКО, газета «Запорізька Січ»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: