Еге, егей, у горах бій. Еге, егей, в стороні не стій
{mosimage}Ці слова повстанської пісні стали леймотивом події, яка зібрала близько трьохсот людей 2 грудня у с. Нижня Стинава, що на Стрийщині. Тут відбулася реконструкція бою на г. Крушина. Він пройшов 65 років тому між вояками УПА та енкаведистами, в наслідок якого загинуло п’ятеро упівців. Організатори: Стрийська районна організація ВО «Свобода». Дійство було  присвячене 70-ій річниці створення легендарної УПА.

Імена героїв викарбувані на гранітній плиті, яку встановлено на місці загибелі біля криївки, це: Богдан Андрусейко, Софрон Бегей, Богдан Горошко, Денис та Омельян Лешко. Вдячні земляки встановили полеглим упівцям березовий хрест і щороку вшановують їхню пам’ять у день загибелі. Цьогоріч заходи з вшанування розпочалися Службою Божою в церкві с. Нижня Стинава.

Відтак, на горі Крушина юнаки та дівчата з 
Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять» і Стрийської районної
організації ВО «Свобода» відтворили атмосферу бою, який тут відбувся в
1947 році.
Стрілянина, вибухи, зрадник,
зв’язкова, вбиті вояки – все це перенесло присутніх у минуле…  Вояки УПА
після бою повертаються до призначених місць, щоб малими групами
продовжити боротьбу з окупантами. П’ятеро, що йдуть ззаду, повстанці зі
Стинави залишаються в криївці, інші йдуть далі в ліс.
До криївки
приходить зв’язкова «Чайка», приносить харчі і «штафету», в якій
говориться про те, що біля села розташувався загін енкаведистів,
проводяться арешти та допити людей з метою викриття зимового сховку.
Виходить командир боївки «Славко» з далекоглядом і розглядає далечінь.
Дає зв’язковій ампулу з отрутою і відправляє її в село. Командир каже:
«Бережи себе! В разі чогось – ти знаєш, що робити». Зв’язкова йде і
посеред шляху її затримує засідка НКВД, її арештовують. Вона встигає
розкусити ампулу із смертельною отрутою.
Енкаведистам не вдається
врятувати їй життя. Зв’язкову їм потрібно було затримати живою, щоб
вивідати про повстанців та місце їх сховку. Через  деякий  час  поруч 
з  криївкою  з’являється   група  енкаведистів із зрадником. Він показує
де знаходиться криївка. Енкаведисти відкривають вогонь по криївці, де
перебувають повстанні. З криївки вибігає командир «Славко» з кулеметом.
Розпочинається перестрілка і командир гине. У слід за ним вибігають ще
троє повстанців, які також гинуть зі словами «Слава Україні!».
Зрадник
розповідає енкаведистам, що в криївці залишився ще один, адже їх було
п’ятеро. Двоє енкаведистів ідуть в криївку, щоб зліквідувати п’ятого. В
криївці лунає вибух. Повстанець підриває себе разом з енкаведистами.
Група повстанців, що пішла в ліс, почувши вибухи та постріли біля
криївки, повертаються на підкріплення до побратимів. Зав’язується бій.
Під час бою вояки УПА розбивають ворожі відділи НКВД. Зраднику вдалось
втекти і вижити.
{mosimage}За задумом організаторів, згадка про подію 65-річної
давнини, коли 1 грудня 1947 року на горі Крушина в бою з НКВД загинуло
п’ятеро хлопців з села Нижня Стинава, має неабияке виховне й пізнавальне
значення. На той день минуло більше як два роки, коли закінчилась Друга
світова війна. Так за що вмирали і проти кого і чого боролись вояки
Української Повстанської арміїі на своїй етнічній Богом даній землі?! На
ці питання дає відповідь сама історія.
Після розпаду австрійської
імперії Західна Україна попала під гніт панської Польщі. На спротив
проти ополячення української нації створюється Організація Українських
Націоналістів, яка виховує українську молодь в національному дусі в
різних товариствах, організовує атентат міністра внутрішніх справ Польщі
Броніслава Пєрацького, а проти голодомору на Великій Україні атентант
консула Росії у Львові Майлова.
Згідно пакту Молотова-Рібентропа, в
1939 році Західна Україна приєднується до Великої України. Залишена
картотека на українських націоналістів попадає в руки каральних органів
Радянського Союзу. До 1941 року було репресовано 1,5 мільйона людей
Західної України, а при відступі військ були страчені всі люди, які
знаходились в тюрмах. У 1941 році на землі України вступає німецький
окупант, який після проголошення акту відновлення Української держави 30
червня 1941 року у м. Львові проводить масові арешти українських
націоналістів, вивозить людей на роботу в Німеччину. На окупованих
німцями землях організовуються загони самооборони, які згодом
реформувались в 1942 році в УПА, яку очолювали Степан Бандера, Роман
Шухевич 1943 – 1950 роках, Василь Кук до 1954 року в боротьбі проти
НКВД.
{mosimage}УПА вела боротьбу на українських землях і опиралась тільки на
підтримку місцевого населення. Генерал Деголь про УПА сказав: «Якщо б я
мав таку армію, як УПА, німецький чобіт не топтав би землі Франції».
У
роки визвольної боротьби варто також відзначити Легіон «Нахтігаль», що
був створений в Кракові у березні 1941 року. Спочатку зголосилися 350
чоловік. Згодом в легіоні військову підготовку пройшли 700 чоловік. Було
вирішено поділити групу на дві частини — «Нахтігаль» і «Роланд». Це
були два легіони (батальйони), створені у Німеччині до початку
радянсько-німецької війни. Учасники легіону вірили, що німецька
військова підготовка та досвід допоможуть їм у здобутті незалежності
України.
Більшість учасників легіону після його розпаду в 1942 році
стали провідними діячами в УПА. Командиром батальйону «Нахтігаль»
(«Соловей») був капітан Роман Шухевич. Основна мета — військовий вишкіл
та досвід 600 українців — була довершена. Ці досвідчені вояки стали
ядром УПА. Роман Шухевич керував малою групою офіцерів, які не лише
пройшли військовий вишкіл, але досконало розуміли військову тактику. Ці
знання були дуже корисні у формації та дії УПА  в майбутніх конфліктах.
30
червня 1941 вояки батальйону «Нахтігаль» увійшли до Львова, котрий
радянські війська вже покинули. Дійшовши до Бригідської тюрми, вони
побачили, що всіх заарештованих було вбито енкаведистами. Між ними і
брат Романа Шухевича. Тисячі жорстоко замордованих людей знайшли у
львівських тюрмах. Батальйон захопив стратегічні пункти в центрі міста,
зокрема радіостанцію, звідки було проголошено Акт відновлення
Української державності.
А ще раніше в листопаді 1938 р. утворилась
Організація Народної Оборони – «Карпатська Січ». Наприкінці 1930-х рр.
різко загострилася міжнародна ситуація. Напади мадярських і польських
терористів, антиукраїнська діяльність промадярської «п’ятої колони»,
бажання допомогти чехословацьким військам захищати територію краю,
змусило уряд Авґустина Волошина прискорити процес створення місцевих
збройних сил.
У ніч з 13 на 14 березня 1939 р. в Карпатській Україні
відбулися події, які мали значний вплив на подальшу долю краю. Йдеться
про військові сутички між карпатськими січовиками і чехословацьким
військом, які збіглися із вторгненням гортистської мадярської армії. Ці
події вилилися в безглузде кровопролиття, яке зробило неможливим
військове співробітництво. Уряд Мадярщини ніколи не покидав думки про
розширення своєї території за рахунок Закарпаття. В березні 1939 р. ці
настрої стали особливо відчутними.
Угорщина концентрує свої збройні сили
на кордоні з Карпатською Україною. Відповідали за територіальну
цілісність Карпатської України чехословацькі війська, однак напередодні
агресії вони були деморалізовані. Українці збройно виступили проти
мадярської кількатисячної армії. Серед полонених та загиблих вояків
Карпатської Січі були і хлопці з Галичини, які відкликались на підтримку
та допомогу у лавах Карпатської Січі.
{mosimage}14 березня 1939 р. А.Волошин
проголосив самостійність Карпатської України. 18 березня 1939 р. останні
захисники Карпатської України припинили опір, однак окремі відділи
«Карпатської Січі» продовжували боротьбу в партизанських загонах.
Генеральний штаб мадярської армії в березні 1939 р. прийняв рішення
провести ряд бойових операцій із очищення Карпатської України від «чужих
елементів», а про їх очищення доповідати кожні десять днів. «Чужі
елементи», до яких відносили і галичан, виводили до мадярсько-польського
кордону, і там передавали на розправу полякам.
Споконвічне бажання
мати свою державу, патріотичне виховання і як спротив жорстоким
окупаційним режимам, спонукало українську молодь брати зброю в руки на
захист ідеалів, які притаманні кожній нації.
Відтак, на місці
загибелі героїв у лісі було відслужено панахиду. Школярі разом з
педагогами підготували тематичну літературно-музичну композицію.
Виступаючі наголошували на необхідності національно-патріотичного
виховання підростаючого покоління та продовження пошуку місць загибелі
вояків ОУН-УПА, яких ще багато на наших теренах.
Заходи з вшанування
пам’яті полеглих героїв завершилися  частуванням повстанським кулешем та
фотографіями на згадку. Партизанської лірики додав виступ українського
барда Володимира Пастушка.

Наталія КАРПЕНКОВА. Фото автора

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: