Діло майстра боїться
{mosimage} Кажуть, кожна українська жінка вміє вишивати. Проте досягти дійсно високого рівня майстерності вдається одиницям. Про таку справжню майстриню сьогоднішня наша розповідь. Зовуть її Світлана Сидоренко (на фото), і 22 липня в приміщенні меморіального комплексу «Борцям за волю України» відбулося відкриття її першої персональної виставки. Роботи талановитої стрийської вишивальниці красиві та барвисті. Не дивно, що нам дуже захотілося дізнатися, як творять такі речі.
Світлана розповіла, що вишиванням займається з дитинства. Першим її
вчителем була бабуся. На початках дівчинка вишивала без особливого
захоплення. Лише приблизно 12 років тому Світлана вирішила зайнятися цим
ремеслом серйозно. Так склалося, що через надлишок вільного часу вона
просто не знала куди себе подіти. Але сидіти вечорами над рушниками,
салфетками, доріжками їй не хотілося (занадто просто). На щастя, один
знайомий десь дістав каталог з гарними малюнками. Правда, якість друку
була не найкращою, доводилося розглядати хрестики через лупу. Картини
Світлана вишиває вовняними нитками, в основному на панамі, лише
декілька  на мішковині. 
{mosimage} Справа в тому, що мішковина передбачає вишивання
великими хрестиками, і такі роботи треба розглядати на великій
відстані, а у маленькій міській квартирі це зробити неможливо. Пані
Сидоренко свої творчі доробки вішає на стінах власного помешкання.
Фактично, нині вільне місце для розміщення нових робіт залишилося хіба
що на кухні. Хоч, якщо виникне така потреба, то майстриня згідна
викинути на вулицю частину меблів (у крайньому випадку). Віддавши до
виставкового залу 97 вишитих полотнищ (музейники виставили 79, позаяк
решту не змогли помістити), жінка, повертаючись щодня додому, бачить
голі стіни і від цього їй трохи не по собі. Звичайно, тішиться з того,
що її творчість приносить задоволення відвідувачам музею, які залишають у
книзі відгуків добрі, теплі, вдячні слова.
 
{mosimage} Одна особа навіть захотіла
помолитися біля вишитих образів. Заслуговує на увагу той факт, що
завдяки виставці Світлана Сидоренко помирилася зі своїм вуйком, з яким
не спілкувалася більше тридцяти років. Вуйко, побувавши в музеї та
оглянувши експонати, не міг приховати свого захоплення побаченим. Він
щиро потис своїй талановитій родичці руку, сказавши при тому: «Світлано,
ти молодець!»
{mosimage} Вишиває Світлана 5 годин на добу, виключно для себе і тільки те, що
подобається. Робити щось на замовлення не може. Кожна її картина існує в
єдиному екземплярі, бо вишивати те ж саме вдруге майстрині нудно.
Втішно, що люди хочуть купувати такі речі. От тільки авторка не
погоджується. Причина банальна – шкода. Варто сказати декілька слів і
про скромність та нерішучість Світлани Сидоренко. Вона чесно зізнається,
що ніколи б не наважилася виставляти свої роботи в музеї, якби її до
цього не підштовхнули друзі та голова Стрийської асоціації інвалідів
Дарія Корінець.
Тепер стосовно самого процесу творення вишивок. Звичайно, вишивання –
справа затратна, але якщо це твоє захоплення, то ти про гроші не думаєш.
Головне знайти те, що ти хочеш відтворити на полотні. А далі, як
кажуть, справа техніки. Світлана з допомогою комп’ютера накладає на
вибрану картинку спеціальну схемку, тоді задає розміри, кількість
кольорів, відтінків. Потім купує нитки, панаму, рамку. До роботи
приступає тоді, коли інші хатні обов’язки вже виконані. Вона обов’язково
мусить бути розслаблена, нічого не має її відволікати та турбувати.
Найбільше нашій героїні подобається вишивати обличчя людей, бо така
робота є найскладнішою. Наприклад, неправильний хрестик на пейзажі може
залишитися непоміченим, а на портреті на нього погляд падає одразу.
На запитання, чи має майстриня бажання поділитися з кимось набутим
досвідом, вона відповіла: «Якщо будуть бажаючі, то я залюбки передам всі
набуті знання! Не маю нічого проти того, щоби зробити свою виставку
пересувною, тобто помандрувати з нею іншими населеними пунктами
Стрийщини і України. Були б запрошення».
І наостанок. Виставка робіт Світлани Сидоренко триватиме місяць. Музей
працює з 9 до 18 години (крім суботи). Вхід платний: 2 грн. – з
дорослого, 1 грн. – з дитини.

Ігор БОРЩИК. Фото автора.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: