«Доля жінки — це доля України»

Історія України знає багато славних жінок, які присвятили все своє життя утвердженню надії. Одна з таких жінок п. Марія Солонинко із Добрян, багатолітній політв’язень, членкиня «Союзу українок».

Нещодавно (2 вересня) п. Марія відсвяткувала свій 91-й день народження. Щоб привітати іменинницю, за святковим столом зібралася вся родина: з Добрян, Стрия, Львова, Києва, син Ярема з дружиною із Росії. Пан Ярема залишився проживати на чужині, адже там лежить крах його бабусі в Олеських лісах, яка його виховувала і зараз він береже її пам’ять.

Не забувають привітати п. Марію голова сільської ради, союзянки, подруги молодих літ. Сидять гості в затишному будинку, а за вікном буяє осінь, цвітуть різнобарвні квіти, і точиться тиха розмова, з якої повстає образ жінки, щиро перейнятої національною справою.

У батьків п. Марія була єдиною дитиною. Її мати членкиня «Союзу українок». Виховувала доньку в любові до рідної землі. У 17 років пов’язала вона свою долю з визвольною боротьбою, займалася просвітницькою, патріотичною роботою. У 18 років покохала повстанця Михайла, тоді вже була зв’язковою. Вінчали їх вночі, при одній свічці у Добрянській церкві. Не було на весіллі ні музики, ні пісні, навіть місяць не світив, лише зорі рясно вкрили небо і раділи їхньому коханню.

У 1945 році народився син Ярема. Коли сину було 3 місяці п. Марію арештували, як зв’язкову УПА. Присудили їй 10 років тюремного ув’язнення. Покарання відбувала у Магадані, а чоловік на каторзі зі своєю родиною. Її стареньких батьків із шестимісячним сином вивезли в Олеські ліси. З сином п. Марія зустрілася в Олеську, коли йому виповнилося 10 років. І тоді з Яремою переїхала до чоловіка у Воркуту. Там народила двох доньок – Оксану і Надію.

…Після повернення на рідну землю сонце України не зігріло їхню родину. Молодими померли дочка Оксана і зять, а невдовзі спочив і її чоловік Михайло. Важко було п. Марії без чоловіка з внучками-сирітками на руках. Тим більше, що на них навісили тавро «бандерівці». Лише велика сила волі, яку гартувала довгі роки, допомагала пережити усі нещастя.

Зараз п. Марія радіє, що дочекалася незалежної України. Гордиться своїми внучками, які закінчили вищі навчальні заклади. Я часто відвідую пані Марію. Не дивлячись на похилий вік і тернисте життя вона дуже енергійна.

Прощаючись з цією чудовою жінкою-героїнею, на очах бринять сльози. Скільки ж залишилося цих вірних, мужніх дочок України? Мабуть небагато. То чому про них забувають псевдо «патріоти», особи, які носять звання учасників бойових дій, ті, які носять форму УПА.

Зараз душу п. Марії тривожить питання: за що вони, молоді, віддали своє здоров’я, щастя і життя. Чи про таке вони мріяли? Чому про неї забули. Встаньмо всі з колін і пом’янемо тих, що в снігах замерзали, що Україну безмежно любили. Низький уклін Тобі, велика українська жінко.

Марія ЦИКЛІНСЬКА,
керівник «Союзу українок» у с. Добряни (2001-2010рр.)

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: