В’ячеслав Мавров: «Я не уявляю свого життя без футболу»

{mosimage} Футбольні династії досить часто зустрічаються на футбольних полях нашої країни. Мій сьогоднішній співрозмовник давно закінчив кар’єру футболіста, а його син Назар – нещодавно розпочав свій шлях у великому футболі. Про футбол і не тільки читайте в інтерв’ю з тренером воротарів київської «Оболоні» В’ячеславом Мавровим у нашій газеті

Візитна картка: Мавров В’ячеслав Георгійович. Народився 18 січня 1960 року у м. Коркіно (Челябінська область, Росія). Вихованець стрийського футболу. Перший тренер – Олексій Петрович Кухар. Закінчив Львівський спортінтернат (тренер – Валентин Іванович Борейко). Амплуа – захисник та центральний півзахисник.

Зріст – 177 см, вага – 86 кг. Виступав за команди: «ВВПУ» Львів (1978-1980 рр.), «Авангард» Стрий (1981-1982 рр.), «Нафтовик» Дрогобич (1982-1983 рр.), «Авангард» Жидачів, (1987-1988 рр.), «Поділля» Хмельницький  (1988-1989 рр.), «Авангард» Жидачів (1989-1993 рр.), «Скала» Стрий (1993-1994 рр.), «Авангард» Жидачів (1994-1995 рр.), «Карпати» Кросно, Польща (1995-1996 рр.), «Цементник-Хорда» Миколаїв (1996-2000 рр.). На тренерській роботі з 2000 року. Тренував клуби: «Цементник-Хорда» (2000-2001 рр.), «Сокіл» Золочів (2001-2002 рр.), «Скала» Стрий і «Газовик-Скала» Стрий (2002-2006 рр.),  ФК «Львів» (2006-2010).  З лютого 2011 року працює у тренерському штабі футбольного клубу «Оболонь» (Київ). Чемпіон України 2004 року серед команд II ліги (у якості тренера). Володар Кубка «Робітничої газети». Чемпіон та володар Кубка Львівщини.

Закінчив Вищу школу тренерів у Києві. Одружений. Разом з дружиною Наталею виховують сина Назара.

– В’ячеславе Георгійовичу, розкажіть, будь ласка, звідки Ви родом?

– Народився я 18 січня у російському місті Коркіно, Челябінської області. У свій час мого дідуся радянська влада вислала на заслання у челябінську область. Пізніше за ним поїхала моя бабуся. Коли мені виповнилося 6 років ми повернулися до Стрия.

– Розкажіть про своє футбольне дитинство?

– Дитинство у мене було звичайним. У 1967 році я пішов у перший клас СШ №1, де й навчався до третього класу. Четвертий клас закінчив у СШ № 10. Футболом захопився з дитячих років. У вільний від навчання час ганяв м’яча зі своїми друзями. Згодом записався у Стрийську міську ДЮСШ.

– Як до Вашого захоплення футболом ставилися батьки?

– Явних заперечень з їх боку не було. Моя мама завжди мені говорила, щоб футбол не заважав навчанню у школі. То ж я старався добре вчитися, щоб пізніше не було на мене нарікань.

– Хто був Вашим першим тренером?

– Коли я запасався у Стрийську міську ДЮСШ, то перших футбольних азів мене навчав Олексій Петрович Кухар, який на сьогоднішній день є її директором. Олексій Петрович Кухар дав дорогу у футбольне життя багатьом футболістам. Після того, як я закінчив 4-й клас у СШ № 10, подальше  моє футбольне життя і навчання проходило у Львівському училищі фізичної культури (ЛУФК). Класом у якому я навчався, опікувався Валентин Іванович Борейко, який виховав цілу плеяду відомих футболістів: Олексій Швойницький, відомий у минулому воротар львівських «Карпат»; Богдан Бандура, грав у командах СКА «Карпати» (Львів), ФК «Львів», «Скала» (Стрий), тренував «Газовик-Скала» (Стрий), ФК «Львів», «Арсенал» (Біла Церква) та ін.; стриянин Юрій Смєрдов , виступав за львівські «Карпати» та стрийський «Авангард»; Володимир Устінов, виступав у львівських «Карпатах, «Дніпро» Дніпропетровськ, криворізькому «Кривбасі» та московському «ЦСКА»; Іван Паламар, який захищав кольори команд «Карпати» Львів та київське «Динамо», Зиновій Угрин, екс-гравець команди «СКА» Ростов-на-Дону. Причетний Валентин Іванович і до успіхів Василя Раца, який досить успішно виступав у складах київського «Динамо» та збірної СРСР. Валентин Іванович підготував трьох футболістів – членів збірної СРСР (Василь Рац, Іван Паламар та Ігор Дидів) та 12 футболістів – членів юнацької та молодіжної збірної України.

– Як до Вашого переїзду до столиці Галичини віднеслися Ваші батьки?

– Моя мама була спочатку категорично проти, але коли дізналася, що зі мною будуть вчитися ще шестеро стриян, то дала добро на моє навчання у Львові.

– Хто крім Валентина Івановича Борейка опікувався Вами у ЛУФК?

{mosimage}- З початку шостого та до закінчення сьомого класу нами опікувався знаменитий фахівець футболу Ернест Ервінович Юст, який у 1969 році здобув разом із львівськими «Карпатами» Кубок СРСР. Це дійсно була людина з великої літери. Особисто мене він навчив дуже багато. Це пригодилося мені у подальшому як футболісту, а пізніше як тренеру. З восьмого класу і до закінчення ЛУФК нами знову опікувався Валентин Іванович Борейко.

– Хто був Вашим кумиром у дитячі та юнацькі роки?

– Мене завжди захоплювала гра Володимира Мунтяна, який на той час виступав у складі київського «Динамо» та збірної СРСР. Його видовищна гра на футбольному полі, ювелірні передачі саме туди, куди це було вкрай необхідно, зробили йому славу футболіста екстра-класу. Ну а серед зарубіжних футболістів мені подобалася гра аргентинського суперфорварда Дієго Армандо Марадони. Не даремно його вважають одним із найкращих футболістів світового футболу за усю його історію.

– Що ж було далі?   

–     Після закінчення ЛУФК надійшла пора служити  у лавах Збройних Сил СРСР. Попав я служити до Львова, де виступав за команди Вищого військового політичного училища (ВВПУ) та грав одночасно на першість Збройних Сил СРСР. За ці два роки моєї служби наша команда двічі грала у фіналі, у 1978 році ми поступилися іменитому московському «ЦСКА» , а у 1979 році – бакинському ВПС. Після демобілізації по одному року відіграв у Стрию, Дрогобичі та Жидачеві. У 1988 році Мирон Богданович Маркевич запросив мене у хмельницьке «Поділля».

Після першого кола він залишив клуб. У другому колі клуб очолив Іштван Секеч. Відігравши у Хмельницькому один сезон, я знову повернувся до Жидачева, де виступав до 1993 року. За цей період я разом з командою вигравав Кубок «Робітничої газети», чемпіонат та кубок Львівщини. Далі був рідний Стрий, де я у якості граючого тренера провів один сезон, допомагаючи спочатку Юрію Смєрдову, а пізніше Михайлу Вільховому. У зв’язку з тяжким фінансовим становищем, яке тоді склалося у «Скалі», я змушений був залишити її і знову повернувся до Жидачева.

–     Пане В’ячеславе, розкажіть про свій закордонний вояж?

–     У 1995 році я з ще одним стриянином Русланом Бойком, який зараз виступає за ФК «Матриця» (Добряни) і передає свій великий футбольний досвід молодим футболістам, спробував свої сили у складі команди другої польської ліги «Карпати» Кросно, на кшталт нашої першої української ліги. Мені тоді виповнилося 35 років, і, як Ви розумієте, важко у такому віці показувати стабільну гру. Ні, не подумайте, я ні в чому не поступався молодим футболістам, але роки беруть своє. Після закінчення сезону я повернувся до Стрия.

–     Наступним Вашим футбольним клубом був…

–     … миколаївський «Цементник-Хорда». З 1996 по 2000 роки я виступав за цей клуб. На той час ми виступали у чемпіонаті України серед команд другої ліги. Важка травма, яку я отримав у 2000 році у Долині, поставила хрест на моїй футбольній кар’єрі. У тому злосщасному матчі проти місцевого «Нафтовика» я у підкаті вибивав м’яча і захисник господарів замість м’яча  поцілив мені у ногу.

–     Повісивши свої бутси на цвях, Ви і надалі пов’язали своє життя з футболом, ставши тренером. Чи не шкодуєте за раніше прийнятим рішенням?

–      Анітрішки. Я дуже люблю футбол і не уявляю себе без нього. Якби я заново народився, знову пішов би грати у футбол. Звичайно, не хотілося б знову припускатися тих помилок у виборі футбольних напрямків, які траплялися у юнацькому віці, але і за цих умов гру, яку люблять на усіх континентах мільйони вболівальників, не проміняв би нізащо. Не зміг би грати, тренувати – був би звичайним вболівальником, якому кращого місця, ніж стадіон, не потрібно.

–      У період з 2002 по 2006 та з 2006 по 2010 роки Ви були у тренерському штабі стрийської «Скали», а згодом і «Газовик – Скали» та ФК «Львів». Які у Вас залишилися враження?

–     Якщо судити по результатах наших виступів, то ми завжди були грозою авторитетів для будь-якого суперника. Можливо, Ви пригадуєте сезон 2005/2006 рр. і лідерство у першій українській лізі луганської «Зорі», яка у тому сезоні зазнала єдиної поразки у чемпіонаті, і пригадуєте від кого. Правильно – стрийської «Газовик – Скали».

Були і інші яскраві перемоги. Стрийська команда завжди була націлена на перемогу. Ми добре грали і показували змістовну гру для своїх вболівальників, яких на наші домашні поєдинки збиралося чимало. Навіть коли команді було важко, їх любов зігрівала нам серця. І керівництво команди, і футболісти відчували це, – і ми радували наших вболівальників, красивою, комбінаційною, результативною та динамічною грою.

Шкода тільки, що через брак коштів стрийська «Газовик – Скала» припинила своє існування у першій українській лізі. На базі цих футболістів та з приходом інших гравців була створена нова команда – ФК «Львів». Згодом львівська команда стала однією з найсильніших першолігових команд і ми підвищилися у класі. Вже у своєму дебютному домашньому прем’єр-ліговському матчі львів’яни переконливо перемогли тодішнього чемпіона України — донецький «Шахтар» – 2:0. На превеликий жаль, у цьому ж сезоні ми вимушені були понизитися у класі. А взагалі, якщо говорити про враження, то вони у мене самі найкращі від перебування у цих клубах

– Дуже часто я бачу на трибуні стрийського стадіону «Сокіл» разом з Вами Вашу чарівну дружину Наталю. Вона теж футбольний вболівальник?

– З дуже великим стажем. Ще коли я був діючим футболістом, вона завжди їздила зі мною на виїзні матчі. Хочу зауважити, що моя дружина Наталя досить непогано розбирається у футболі. З нею можна обговорити той чи інший поєдинок. А якщо гра проходить на нашому стрийському стадіоні «Сокіл», то вона разом  зі мною на кожному футбольному матчі.

{mosimage}- Ваш син Назар є діючим футболістом. Які поради і побажання Ви йому даєте як батько і тренер?

– Після кожного зіграного ним матчу ми разом обговорюємо ті епізоди, у яких він, на мою думку, діяв не так, як це хотілося б мені. Також вказую йому на його помилки та недоліки. Це, що стосується мене, як тренера. Ну а як його батька, хочу йому побажати у подальшій його футбольній кар’єрі красивої та динамічної гри на футбольних полях України.

– Якій національній кухні та кулінарній страві віддаєте перевагу?

– Що стосується національної кухні, то це – українська, а кулінарна страва – вареники від моєї улюбленої тещі.

– Що насамперед цінуєте у людях?

– Насамперед порядність та інтелігентність, ненавиджу хамство та невихованість.

– Які газети читає В’ячеслав Мавров?

– «Український футбол», «Спорт-експрес», «Команда», «Футбол», «Факти», «Спортивка» (Львів), «Карпати» (Львів), «Футболпростір» (Львів), «Фортуна» (Стрий).

– І наостанок, які Ваші побажання читачам газети «Фортуна+ ТБ»».

– Насамперед хочу побажати вашим читачам здоров’я, щастя, достатку та впевненості у завтрашньому дні, а працівникам газети – добра, процвітання і побільше цікавих інтерв’ю та статей про спортсменів.

Михайло Олійник. Фото автора

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: